Я вже півроку граю роль матері для чужої семирічної дитини. Мій чоловік має старшу сестру. Вона по молодості вийшла за когось заміж. Розлучилася за кілька місяців, коли вже чекала дитинку.
Народила вона дитину. Колишній чоловік аліменти не сплачує. Виховувала та забезпечувала самостійно. І ось одного разу привезла хлопчика до нас із проханням, щоб він пожив два тижні. Вона важко працює, щоб забезпечувати себе та сина, а тут на роботі дали відпустку. Вирішила відпочити біля моря.
Ми з чоловіком поставилися з розумінням і погодилися глянути на дитину. Ось тільки ці два тижні трохи затягнулися.
У відпустці ця матір познайомилася з якимсь чоловіком. Виявилося, що він із нашого міста. Тепер вона активно влаштовує особисте життя, в якому немає місця синові.
З одного боку, мені важко її судити. Вона ще молода жінка, хочеться знайти чоловіка, знову побудувати сім’ю. Але з іншого боку, сім’я вже має – це її син. А її нинішньому залицяльнику дитина взагалі не потрібна. Має вже доньку.
А хлопчик дуже нудьгує за мамою. Постійно у нас питає, коли прийде мама і забере його. Ви не подумайте, у нас склалися чудові стосунки. Він дуже класний малий, ми потоваришували. Але йому потрібна мати.
Є ще й матеріальний бік питання. Не те щоб ми з чоловіком бідуємо, але утримання дитини до наших найближчих планів не входило.
Його сестра спочатку привозила нам продукти чи пересилала якісь гроші. Але це було майже пару місяців. Зараз вона навіть не дзвонить поцікавитись, як там її син поживає. А утримуємо дитину ми з чоловіком.
Її кавалер виправдовується, що у нього в квартирі зараз ремонт і дитині не можна жити за таких умов.
А зі своєї орендованої квартири сестра чоловіка вже з’їхала і живе в нього. Мені здається, що ремонт це звичайна відмовка. Просто її чоловік не хоче брати на себе відповідальність.
Родичі з боку чоловіка нічого страшного у ситуації не бачать. Кажуть, чому б не порозумітися з дитиною? У вас своїх немає, от і тренуйтеся.
Тільки у нас вони не запитали, чи хочемо ми тренуватися. У будь-якому випадку, дитині найкраще з рідною матір’ю. Як на неї вплинути, я не знаю.
Одного разу навіть погрожувала їй, що поскаржуся в органи опіки. Але її це не налякало. Вона розуміє, що я так насправді не вчиню.
Якщо її позбавлять батьківських прав, дитині буде лише гірше. Поняття не маю, як вчинити.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
