Я вже скільки разів прошу, щоб зять з Настею та дітками до нас на дачу приїхали. Не буду лукавити, бо крім відпочинку, нам з чоловіком потрібні робочі руки. А вони все не мають часу. На днях говорила з дочкою по телефону, а Микола на задньому плані каже, думав що не чую вже зовсім: Якби не мали змоги, то б не трималися тої “господарки”, – ну так неприємно стало. Ми ж для них стараємось
Ну хіба можна так було вчинити з рідними батьками? В нас є дача, і ми завжди Насті казали, що вона її.
– Приїжджайте, робіть ремонт, саді дерева, овочі, та що завгодно. Вона ваша. Ну нічого. що ми з батьком ще тут в куточку сидимо. Ми ж не пхаємось до вас. Але ж ні. Недавно дізналися, що зять з Настею купили собі дачу, і будуть з неї робити відпочинковий будиночок, схожий на такий, як в американських фільмах показують.
Єдиній дочці Оксани Михайлівни, Насті, тридцяти шість років, у неї чоловік і двоє дітей – вже школярі.
– Здоров’я у чоловіка погіршилося, і лікарі заборонили йому важко працювати! – розповідає Оксана Михайлівна. – Лікар сказав – нічого важчого не піднімати, не нахилятися, не втомлюватися… До зятя звернулася в черговий раз, кажу, Миколі, в цьому році без вашої допомоги мені не впоратися. Хоча б кілька днів виділи, тим більше, з роботою в цьому році простіше, вихідні у них були. Навіть слухати не став!
– Ви нам скажіть, якщо ви не будете нам допомагати, то ми краще її продамо, але ж шкода, як не як, а літом з задушливого міста є куди з’їхати. Та й щось своє, свіженьке, без хімії вирощене…
Нехай вона у нас не шикарна, найпростіша, але нам зручностей вистачає. Електрика є, холодильник, душ літній – жити можна! Я то розумію, що для молодих цих комфортів замало, але ж ніхто не забороняє – робіть все що хочете. Можете навіть другий поверх доставити, фундамент дозволяє.
Але ж ні. Їм наша не підходить, вони купили ділянку, і хочуть щось геть нове та сучасне собі побудувати.
Я кажу, а як же наша дача? Будували б у нас! Такі гроші витратили, і навіщо… Причому, купили в протилежній стороні від нашої. Ось як це розцінювати взагалі? Плювок в обличчя, я вважаю! Я вважаю це неповагою до нас.
Діти чудово знають, що у батька серйозні проблеми зі здоров’ям, і орати, як кінь, на своїй дачній ділянці йому більше не можна. Самі ж і в лікарню до нього їздили, і передачі возили, і з лікарями розмовляли потім, як і що. При цьому і Настя, і Микола прекрасно розуміють, що сидіти на лавочці і дивитися на заходи й сходи, як прописали лікарі, батько не буде ні за що – не та натура. Все одно буде працювати, на свій страх і ризик. Так і вийшло.
Потихеньку, де сидячи, де як, з перервами, батько всю весну орав і копав. Час від часу я майже силою відбирала у нього інструменти і приймалася за справу сама, але з мене теж працівник ще той… Не молоді вже.
– А зять заявив, уявляєш – було б не під силу, давно б продали своє господарство, але раз працюють, значить, сили є! – почула я якось випадково, коли говорила з дочкою по телефону. Мені так важко чути таке від найрідніших людей.
А Настя все пояснює тим, що з мамою більше двох годин в одному приміщенні не може знаходитись. Не раз, коли діти ще були маленькі, приїжджали на вихідні, та де… мама всюди свого носа пхає: там не сядь, там не стань. Не топчіть полуницю, не рвіть горох… Мені двох разів досить було! Після цього ми сказали, що більше туди ні ногою…
Ми з чоловіком навіть пропонували переписати дачу на них, і це не допомогло. Ні і все. Не хочуть вони…
Ну поясніть мені, хіба це нормальна трата грошей з їхнього боку? А коли нас не стане, вони що, цю дачу продадуть? Ми так важко на ній працювали.
Вважаю, що дочка не гарно з нами вчинила.
А ви кого підтримуєте? Тільки чесно! Ми не образимось, якщо щось…
Фото ілюстративне – static.polityka
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
