fbpx

Я вже жінка у віці, мені 53 роки. І єдина моя радість – це син і онук, але тепер невістка Уляна не дає нормально спілкуватися з Дмитриком. Мене це дуже засмучує, майже щодня ллю сльози. І все було добре, поки не сталася ця ситуація на Різдво три роки тому. Живемо ми всі в одному місті на Полтавщині. Під час різдвяного застілля я сказала невістці, що Дмитрику уже пора активніше перевертатися на животик, брати предмети ручками, пробувати повзати і сидіти – тобто я озвучила все те, що мене бентежило

Я вже жінка у віці, мені 53 роки. І єдина моя радість – це син і онук, але тепер невістка Уляна не дає нормально спілкуватися з Дмитриком. Мене це дуже засмучує, майже щодня ллю сльози.

І все було добре, поки не сталася ця ситуація на Різдво три роки тому.

Справді ще недавно у мене з родиною сина були гарні стосунки. І зіпсувалися вони після одного випадку, який стався на Різдво кілька років тому.

Ми спілкуємося, вони приходять у гості, але рідко, хоча живемо ми всі в одному місті на Полтавщині. Раніще мене запрошували до них часто, але після того випадку, який стався майже одразу після народження Дмитрика, все змінилося.

Я і сама не хочу турбувати їх зайвий раз, не дзвоню невістці і не пишу першою, хоч у минулі часи ми часто переписувалися, спілкувалися. Мамою Уляна мене майже не називає, але я не наполягаю.

Прикро інше: мені здається, що і сина, тобто маленького онука, вона почала налаштовувати проти мене, обмежила наше з ним спілкування до мінімуму.

Син Артем зараз більше спілкується з батьком, ніж зі мною, і чоловік теж засмучується, помічаючи холод з боку невістки.

Якщо не заглиблюватися в деталі, то холод почався між нами й сім’єю Артема, коли Дмитрику виповнилося 4 місяці. Справа в тому, що я медик за освітою і дещо помітила за онучком.

Я захвилювалася і вирішила сказати про свої побоювання Уляні, хоча довго сумнівалася, чи варто. Та все ж наважилася. Під час Різдвяного застілля я сказала невістці, що Дмитрику уже пора активніше перевертатися на животик, брати предмети ручками, пробувати повзати і сидіти – тобто я озвучила все те, що мене бентежило.

На жаль, Уляна дуже бурхливо відреагувала на мої слова, а я ж нічого поганого не хотіла сказати, просто попросила уважніше поспостерігати у лікарів за Дмитриком, проконсультуватися зайвий раз.

От з того часу Уляна звела до мінімуму спілкування зі мною і зовсім поміняла ставлення до мене, сину сказала, що ми з батьком повинні мовчати і просто приходити і радіти онуку.

Я багато разів за ці три роки жалкувала, що не стрималася тоді і розповіла невістці про свої переживання. От і до сьогодні наші з Уляною взаємини холодні і вдавано нормальні. І це мені не дає спокою вже стільки часу, адже більше за все на світі я хочу спілкуватися з онуком Дмитриком.

Підкажіть, дорогі читачі, як далі будувати стосунки з Уляною, як повернути її прихильність. Я сильна всередині і переживу, якщо нічого не вийде, мені головне щоб у дітей все було добре. Але гірко ще й від того, що рідний єдиний син від мене віддалився, від цього насправді найсумніше, хоч я з усіх сил намагаюся нікому не показувати.

Дмитрик же, хочу сказати, розвивається цілком нормально, єдине, що багато діток в його віці розмовляють набагато краще. І це мене теж тривожить.

You cannot copy content of this page