Може то і справді я винна, бо виховала свого синочка надто довірливим.

Василько народився, коли мені було 39, а чоловіку 45 років. Він був бажаною дитинкою, хоча, якщо чесно, то я вже й не сподівалася, що стану мамою.

Ось і балувала я свого синочка.

Живемо ми в селі. Я довгий час його до роботи не підпускала, все шкодувала, хоча чоловік за це мене лаяв.

Вчитися Василько сильно в школі не хотів, а ми і не заставляли. Головне, щоб здоровенький був.

Після навчання пішов вчитися на повара кондитера. Йому справді це вдавалося, він любив готувати випічку, навіть сам рецепти придумував, якими потім з сусідами ділився.

Після навчання Василь вже не хотів повертатися в село, і ми його прекрасно розуміли.

Спершу він працював в одному ресторані в невеличкому містечку поруч, а потім перебрався до обласного центру. Від нас це доволі далеко, сильно не наїздишся.

Якось одного разу він повідомив по телефону, що зустрічається з дівчиною. Я пораділа за сина. Трохи розпитала про неї. Звали дівчину Уляна.

Я не раз просила Василька, щоб познайомив нас з Уляною, але він все відмовляв, посилаючись на зайнятість.

Один раз він мені тільки скинув її фото у вайбер. На вигляд, гарна дівчина, нічого не скажеш.

Василь приїжджав до нас папу разів, але один. Казав, що Уляна багато працює. Ми ж з чоловіком вірили.

Але якісь сумніви все ж почали закрадатися в мою голову.

Я взяла деяких гостинців з села, і поїхала до них. Адресу я знала.

І ось що я застала. Виявляється, у мого сина вже росте двомісячний син, про якого ми ні духом ні слухом. А ще вони подали заяву до РАЦСу.

Але це ще не найгірше, що я дізналася.

Я вийшла на людей, які добре знали Уляну. Вони і повідомили мені, що ця дитина не від мого сина. Виявляється, в неї був зв’язок з одруженим чоловіком, і ця дитина, скоріш за все, не від мого сина. Просто Василько дуже наївний, і це в пергу чергу моя провина.

Читайте також: Ми живемо з чоловіком і сином в крихітній квартирі, яка на половину “завалена” іграшками. Грошей, щоб обміняти на більшу в нас немає. Але недавно свекруха щасливим тоном запросила нас в гості. Виявляється, її сусідка по тамбуру, продає свою квартиру. Свекруха вирішила зробити “жест доброї волі” – доплативши всю суму за нас. Я спершу зраділа, але дома все обдумавши – задумалася! Як-не-як, а я продаю свою квартиру

Йому Уляна сказала, що дитина його, ось він і повірив.

Тепер моя задача полягає в тому, щоб вивести все на чисту воду.

Якщо це мій рідний онук, я готова вибачитися перед Уляною, але якщо ні, то це занадто з її боку.

Хіба ні? Що б ви порекомендували зробити в такому випадку?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua