Я з перших днів знала, що Ліля в житті мого Володі не просто так з’явилася. Вже надто хитре було в неї обличчя. Живемо ми в столиці. Не буду хвалитися, але маю дві квартири в хорошому районі Києва, на них то вона оком і кинула. – Мамо, чому ти проти моєї обраниці? Вона чудова! – Не знаю, яке помутніння в нього тоді було, та я всіма силами намагалася їх розлучити. І дякувати Всевишньому, в мене це вийшло. Можливо, колись і зізнаюсь Володі у всьому.
– Ой, та я відразу, як тільки побачила цю Лілю, зрозуміла: треба діяти! – розповідає шістдесятилітня Галина Ярославівна. – Рятувати сина! Там така, знаєш, хижачка, класична мисливиця за столичним нареченим. Вона сама ніхто і звати ніяк, а вже розмови пішли – навіщо твоїй мамі, мовляв, друга квартира, і чи не пустить вона нас туди пожити. А може, вона сама в однокімнатну переїде, вона ж одна? А нам поступиться двокімнатною! – так, ось так, я анітрохи не перебільшую!
– А син як реагував?
– Йому все це здавалося милим, він мені зі сміхом все це переказував, уявляєш? Каже, ну вона ж не зі зла! Просто ось така безпосередня… Наївна дівчинка виявилася! Мій Володя був в якихось рожевих окулярах, хоча начебто мудра людина. І не дитина вже – трапилася ця вся історія п’ять років тому, значить, йому було двадцять сім! Це ж не сімнадцять все-таки. Мав би вже щось і думати!
Зараз синові Галини Ярославівни, Володі, тридцять два, він одружений на абсолютно іншій жінку і дуже щасливий. Нещодавно у них з дружиною народився син. Володя працює, займається сім’єю. Галина Ярославівна жінка досить заможна, і, об’єднавши зусилля з батьками невістки, допомогла молодим купити квартиру і до народження дитини зробити ремонт.
Володя задоволений, після роботи бігом біжить до дитини, гуляють з дружиною в парку, у вихідні відвідують батьків.
– Про цю Лільку і не згадує, на щастя! – з полегшенням розповідає Галина Ярославівна. – Ось так ось, ростиш синів, душу вкладаєш, а попадеться на шляху така щучка, і все! Обдере, як липку, і викине! Те, що не Володя був їй потрібен, а красиве життя в столиці – було видно за версту! І не тільки мені. Всі друзі сина були здивовані. Деякі йому прямо говорили – навіщо тобі це треба? Але говорити в таких випадках марно, звичайно.
– А що в підсумку сталося? Чому вони розлучилися?
– Розлучилися? Та тому що я підметушилась вчасно, кажу ж! – каже Галина Ярославівна. – Непросто мені це далося. Розмовляти було марно. Син уже і на мене злитися став, мало у вороги не записав – чому, мовляв, ти не любиш мою улюблену жінку? А потім мене перукарка моя навчила, Люба. Каже, ну, раз по-доброму нічого не виходить, треба пробувати по-поганому. Рятуйте сина! Потім сам подякує!
– Цікаво, як це – по-поганому?
– Люба порадила купити в аптеці гумові вироби та порожні упаковки від них підкинути Лілі. Щоб син знайшов. У підсумку я так і зробила, благо, у мене ключ від їх квартири лежав. Підкинула їм під диван, коли син у відрядженні був. Ліля господиня нікудишня, зроду під диван не заглядала. А через пару днів, коли Володя повернувся, я прийшла в гості, “випадково” впустила сережку, полізла піднімати і – “ой, а що це у вас тут, фантики якісь” – і прямо синові показую ці упаковки.
– Нічого собі. Так ви актриса просто.
– Ну, так, певний артистичний талант, звичайно, у мене є. Та ще, я так думаю, у Лілі рильце в пушку було, сильно вже бурхливо вона стала реагувати. Заплакала, покрилась плямами. Може, я ще і в точку потрапила, не знаю… Загалом, вийшло все краще нікуди! Син виставив Лілю з валізою з квартири в той же день, місяць ходив чорніше хмари, але через якийсь час зустрів Оленку, нинішню дружину. І все налагодилося! Я своїй перукарці, Любі, навіть презент купила – кажу, дякую, що надоумила мене.
– А де зараз Ліля, не знаєте?
– Не знаю і знати не хочу. Та не пропала мабуть, такі не пропадуть ніколи. Дівка ще та, гарненька, цілеспрямовано собі заможного шукала. Ми з сином розмовляли тут якось, він говорить, що сам не розуміє, що на нього тоді найшло, що він взагалі в цій Лілі побачив! Просто помутніння розуму. З Оленою вона ні в яке порівняння не йде. Син каже, яке щастя, що я тоді не одружився, але ж готовий був на край світу босоніж.
– А він уже знає, як все сталося?
– Звичайно, ні! Хоча… може, потім і розповім коли-небудь. Не думаю, що він буде розлючений на мене, навпаки! Дякувати буде, мені здається. Добре, що вчасно я встигла. Ще б трохи, Ліля б була при надії, сценарій-то відомий, він один на всі часи у таких дам. Тоді так просто ми б від неї не позбулися.
Як вам така історія? Чи права була Галина Ярославівна?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
