iBilingua

Ми з чоловіком живемо в селі. З нами живе і моя свекруха. Але відразу ж наголошу, що якраз з мамою Володі у мене прекрасні стосунки.

Ми допомагаємо і підтримуємо одна одну. Я дуже вдячна мамі (я називаю свекруху мамою, і це з власної волі) за її турботу про наших дітей. Її допомога безцінна і я ніколи цього не забуду.

Єдине, що іноді виводить мене з себе, це рідна сестра мого чоловіка.

Наталя живе з сім’єю в місті. Так щоб вона нам чимось допомагала, я маю на увазі, на городі, то ні. Але коли осінню мішки з бульбою і всім іншим в багажник пакувати, то вона рада старатися.

Ще якби вона себе не “несла”, я б мовчала. Але ж вона всім показує, яка вона пані, а ми тут такі селюки…

Погодьтесь, це неприємно.

І ось на минулих вихідних Наталя зі своїми дітьми приїхала на три дні до мами, як вона каже.

В нас якраз достигла полуниця і сунички.

І це сталося буквально тиждень тому, бо тепла не було і дощі.

Діти Наталі молодші за моїх. Дочці 5 років, а сину 7. Нашим же з чоловіком 10 і 13.

Ми, дорослі, навіть на ту полуницю і не дивимось, бо віддаємо все дітям. Хочеться, щоб вони вітамінчиків поїли, і це нормально.
І ось як тільки приїхала Наталя, все має крутитися біля неї і її дітей.

– Діти, ходіть “попасемось”. Тут за цю смакоту нічого платити не треба. В баби суниця і полуниця безкоштовна.

Я натякнула Наталі, щоб нею зараз ласувати, треба добре біля неї наробитись.

Але це ще пів біди.

Я якось за хатою дрова складала і чую, вона каже до моїх дітей.

– Ви не їжте, а зривайте і давайте моїм дітям. Ви вже великі, вам так не потрібно вже. Ми як поїдемо, то все вам дістанеться.

Я не стрималася і відповіла Наталі, як годиться. Поїхали вони того ж дня, дуже на нас, а точніше на мене, ображені.

Я погана, не дала їм полунички ” безкоштовної” поїсти.

Я сильно з цього приводу не хвилююсь. До того ж, свекруха стала на мою сторону. Вона вважає, що Наталя дуже багато собі дозволяє.

Читайте також: Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти

Як то кажуть: “Чужими руками жар загрібати”. Ось вам і безкоштовна полуниця…

А що б ви сказали в такому випадку?

Чи все ж треба було мені промовчати?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua