Я забороняю тобі, донечко, за нього заміж виходити і крапка, – заявила Каті матір, – А ти, – поглянула грізно на майбутнього зятя, – аби і на поріг до нас більше не з’являвся!
Катя ніколи не була красунею. Ні, навіть не так! Катя вродилася настільки некрасивою, наскільки це узагалі можливо. Звісно, тато і мама постійно казали дівчинці, що не у вроді щастя. Їй з дитинства нашіптували, що кавалерів матиме безліч, адже вона з князівського роду!
Мама особливо тим пишалась. Особливо маму радувало прізвище: Романова.
– Ми маємо ріднею усю європейську знать, – любила вона повторювати, в’яжучи татку шкарпетки.
Хоч і були вони князі у десятому поколінні, а жили таки бідно, минули золоті часи відомих фамілій. Батьки Каті не бралися за абияку роботу, їм подавай достойну. А якою мусить бути та достойність, вони і самі не знали. Тому Катя ходила три роки поспіль у одному і тому ж платтячку.
З Любомиром, Любчиком вона познайомилась геть випадково. У трамваї у неї поцупили гаманець і вона так гірко лила сльози, що молодик одразу запропонував свою допомогу. Він провів її до будинку і навіть ромашки дорогою купив – аби трохи потішити Катю.
Наступного дня він знову чекав Катю з букетом ромашок. І ще через день. Катя все дивувалася, що Любомир у ній знайшов, а він не міг зрозуміти, чому така розумна і добра дівчина досі сама. Уже за рік молодята вирішили побратися.
– Ви, молодий чоловіче, хто? Якого роду? Чи маєте освіту? Ми князівського роду, абикого у родину не приймемо. Як ваше прізвище?
– Гнилозубенко! – сказав, посміхаючись, Любомир. – Мене батьки тому і назвали таким звучним іменем, щоб воно наше прізвище прикрасило, – щира посмішка хлопця роплилася по його приємному обличчю ше ширше.
Катрусина матір зблідла. Ухопила з полиці пляшечку, накрапала собі у ложечку. Потім, побілівшими устами, процідила:
– Я забороняю тобі, донечко, за нього заміж виходити. – заявила Каті матір, – А ти, – глянула грізно на майбутнього чоловіка дочки, – аби і на поріг до нас більше не з’являвся! Щоб ми більше і не чули про тебе і не бачили! Он двері, бачиш? – жінка вказала рукою Любомирові на вихід.
…Уже двадцять років з того часу минуло. Катя щаслива зі своїм Любомиром Гнилозубенком. Так, іноді з її прізвища геть не виховані люди сміються, але КАтерина вже давно навчилася не звертати на те уваги. Ростуть два сини-красені у злагоді мирі. А з батьками після тієї розмови Катя більше і не спілкувалася. Остап тоді узяв КАтю за руку і, в чому та була, забрав з дому.
Переказували сусіди, мама Катіна вихвалялася, що через інтернет зв’язалась із родичами з-за кордону.
– На колінцях Катя наша ще приповзе. Прощення просити буде!
Але князівська родина мабуть не дуже новим родичам зраділа. Принаймні нічого у житті Романових не змінилося, живуть, як і жили, з потрісканих порцелянових старовинних піалок чай п’ють.
Автор – Анна К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
