Я забула в квартирі дуже потрібну річ сина. Не стала турбувати чоловіка, вирішила сама приїхати і забрати. Вже на самому порозі мене здивувала жіноча пара взуття. Ноги самі повели мене в спальню. Як важко мені було – словами не описати. Коли виписали з клініки, в “гості” забігла свекруха. “Радій, що він тебе не покинув! Чоловіки зараз на вагу золота. Подумай добре і пробач його. Кому ж ти, з двома “причепами”, потрібна будеш.
Я хочу поділитися своєю історією, хоч важко це писати.
Я вийшла заміж, звати чоловіка Денис, зустрічалася два роки.
Все було чудово, єдине, що його мати здалася трохи неприязною і якоюсь дивною.
Весілля зіграли чудове, може і не на всі гроші світу, але теж пристойне. Всі друзі назвали нас найгарячішою парочкою за останній час (поцілунків було багато)
І після весілля нічого не змінилося, мій Денисик завжди був запальний до романтики…
Все було в нас добре, поки я не повідомила чоловіку, що чекаю на дитинку. На цей період лікарі порекомендували нам трішки “зупинитися” від “цього”… З скреготом зубів, але мій чоловік погодився.
Скоро стало зрозуміло, що Денис став до мене трішки холоднішим, до того ж і на роботі почав затримуватися.
Після важких 9 місяців я не скоро прийшла у форму, прийшлося з “тим ділом” і ще почекати. Та потроху життя стало налагоджуватися.
Я не планувала другу дитинку. Ми разом це обговорили, та виявляється, Денис не поставився до цього серйозно.
Я ледь свідомість не втратила, коли зрозуміла, що знову при надії. Денис також до цього був не готовий, і почав у всьому винити мене…
Важко мені було чути різні “словечка” в свій адрес, та надіялась, що це мине в нього… Та з кожним днем в нас ставало дедалі гірше і гірше, а в один момент дійшло до того, що Денис перестав приходити додому ночувати.
Мені з малою дитиною дуже була потрібна допомога, хоч гроші він приносив, але найбільше потрібна була підтримка, і те, щоб він хоч трохи мене підміняв з дитиною.
Коли мені стало важче робити все через живіт, я переїхала до матері в інший район міста. Чоловік підтримав мою “ідею”, здалося, навіть зрадів. Допоміг перевезти речі.
Одного дня я зрозуміла, що забула в квартирі Дениса одну дуже потрібну річ сина. Не стала турбувати чоловіка, вирішила сама приїхати і забрати.
Вже на самому порозі мене здивувала жіноча пара взуття. Я не знаю чому, але я попрямувала відразу ж в спальну, де і застала цих “голубків”.
Не можу описати словами ці відчуття. Коли побачила батька своїх дітей з іншою…
Я вигнала з квартири і Дениса і цю жінку…
Я довго плакала, після цього мені стало не добре.
На щастя, лікарі встигли мені надати допомогу і з дитиною все закінчилося добре…
Коли мене виписали, додому завітала моя свекруха, сказала не тримати зла на її сина, радіти, що він ще досі зі мною і взагалі сказала, що чоловіки тепер на вагу золота. І нема чого перебирати, тим більше мені, бо кому я така здамся. Жінка з причепом…
А ще вона сказала, що мені краще ввійти в ситуацію її сина і зрозуміти, що в нього теж є потреба. І взагалі дітям треба батько…
Сказавши це, вона вийшла, навіть не попрощавшись, а я залишилася з думками один на один.
Рій думок крутився в моїй голові. З одного боку дітям треба батько, а з іншого, як мені після такого жити з ним… Насіння сумніву залізло в голову і я почала думати над словами свекрухи.
Може і дійсно я нікому не буду потрібна з дітьми…
Що мені робити? Пробачити чи залишити дітей без тата?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!