Я закохалася в маляра-штукатура, хоча завжди мріяла про чоловіка з “вищого кола”. Я навіть не думала, що одного дня познайомлю Бориса з батьками. Але це трапилося на саме Різдво. Правда, є одне “але”, батьки так і не дізналися, хто він за професією. Його розумний вигляд і вміння красиво говорити зачарували і маму і тата. І ось тепер я не знаю, що робити. Шукати й надалі лікаря чи юриста, чи змиритися, що чоловік мій буде не багач?
Я часто уявляла свого майбутнього чоловіка. Мій обранець повинен бути юристом або лікарем і обсипати мене любов’ю і розкішшю. А згодом, коли я закохалася в хлопця, який заробляв гроші “руками” а не розумом, стала опиратися і перешкодити цьому коханню.
Я вивчаю право і завжди була дуже амбітною. Я вимагала того ж від свого майбутнього чоловіка. Мені хотілося розкішного чоловіка для моєї майбутньої сім’ї. Та на моєму шляху зустрівся маляр-штукатур з брудними руками й яскраво-блакитними очима.
Батьки змалечку балували мене, я була цілеспрямована і думала, що вийду заміж лише за багатого і успішного чоловіка. Я хотіла жити у великому будинку і подорожувати світом. Я гарно навчалася в школі і поступила на юридичний факультет. Я з нетерпінням чекала зустрічі з кимось, хто б мене вразив і мав у собі все те, про що я мрію.
І я справді зустрічалася з лікарями, власниками фірм і юристами. Однак ні з ким із них нічого серйозного не відбулося. Їхньої працьовитості та здібностей не вистачило, щоб ми автоматично порозумілися і полюбили один одного. Я прагнула великого кохання, я не хотіла знайти хлопця лише заради фінансової вигоди.
Коли одного дня моя найкраща подруга запросила мене до себе на дачу, я з нетерпінням чекала нових знайомств. І це сталося. Але найбільше мене зацікавив хлопець, який будував в саду альтанку.
Ніхто із запрошених мене не зацікавив, і я пішла погуляти в сад, де йшли будівельні роботи. Там я й зустріла Бориса. Його комбінезон і долоні були брудні, але коли я подивилася в його очі, вони мене просто зачарували. Я вперше не розуміла, що зі мною коїться. Я не могла зв’язати і пару слів до купи.
Ми почали розмовляти, навіть не знаю як. Він умів мене зацікавити і поговорити. Ми говорили про його роботу, і я була здивована, що він досить таки розумний.
Борис не мав досвіду, як я, або часу для навчання. Але це не означало, що він недостатньо читав або не мав загального уявлення про світ. Можна сказати, він був занадто розумний як для для муляра-штукатура.
Я повністю розчинилася в його очах, які здавалися лагідними й привітними. На вихідних я якомога частіше тікала з “своєї” компанії, щоб побачитися з Борисом. Я не розуміла до кінця, що зі мною відбувається. З кожним днем я все більше і більше закохувалася в цього хлопчину.
Ми почали зустрічатися. Спочатку я подумала, що ми просто деякий час побудемо разом і розбіжимося. Він мені подобався, але щоб познайомити його з найближчими друзями чи родичами й мови не було. Мені здавалося, ніхто мене не зрозуміє.
Борис мене ніби зачарував, я не можу з цього вийти. Ми вже зізналися один одному в коханні, і я знаю, що мені ні з ким не буде так добре як з ним. Але також мене не покидає думка про те, що одного дня я сильно про це пошкодую.
Але на Різдво це таки трапилося. Я привела Бориса на знайомство до батьків, правда, є одне “але”, вони не знають, хто він за професією.
І мама і тато були в захваті від Бориса, бо він справді милий і з ним є про що поговорити. Він набагато більший джентльмен, ніж будь-який звичайний юрист.
Що мені тепер робити? Як гадаєте, якщо я вийду за нього заміж, то колись про це пошкодую? Чи не зупинятися і шукати для себе гідну партію, щоб не складати все життя копійку до копійки?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
