Я заслужила на казкове весілля, але батьки думають не про свою єдину дочку, а про те, що люди скажуть, оскільки в Україні, а нам гульки в голові! Серед моїх знайомих багато пар стали на рушничок щастя, і нічого. Правда, в них не так все було “пишно”, як хочу я, але це нічого не міняє!

В мене вже сліз не залишилося, така я ображена на своїх батьків. Мені цей факт зрозуміти, я єдина дитина у сім’ї, а вони мені не хочуть раз у житті зробити такий подарунок. Здається, ніби я не заслужила такого.

Я, як і кожна дівчинка з дитинства, мріяла про прекрасне і казкове весілля. Але моїм мріям не судилося збутися. Мої батьки не хочуть давати мені грошей на весілля. І одразу ж скажу, вони не бідні.

Давайте я про все вам розповім по-порядку.

Перше, що хочеться написати, так це те, що мама з татом не сподобали собі мого майбутнього чоловіка.

Я ж думаю, що моїм батькам не сподобався б будь-який мій вибір, не лише Андрій. Батько взагалі хотів сам мені знайти нареченого, але ніби вже не ті часи. А також він зневажає роботу Андрія. Він у мене працює відеооператором на одному з українських каналів, а батько каже, що це погана робота для хлопця. Мовляв, мужику треба щось будувати, копати та інше, а не з відеокамерою по місту бігати. Але ж ця професія нам приносить хороші гроші.

Ми із чоловіком вже давно живемо, так скажемо, “на віру”, без штампу в паспорті.

Знову ж таки, батькові це теж не подобалося. Але я розуміла, що перед тим, як узаконити наші стосунки з Андрієм, варто перевірити, чи зможемо ми бути разом і в побуті. Тому ми вже два роки, як живемо у орендованій квартирі. Батько каже, що нам не варто влаштовувати пишне весілля, а просто спокійно розписатися, бо часи важкі.

Я хочу сучасне весілля, гарний ресторан, гості, ведучий. А вони проти такого. Кажуть, що люди скажуть, що в країні воїни своє життя віддають за незалежність України, а ми будемо веселитися. Але я перестала зважати на думку інших. У мене своє життя. І взагалі, весілля я планую робити раз у своєму житті. Чому я маю у чомусь себе відмовляти?

Ось ці причини назвали мені батьки. І мені прикро, що я єдина дитина у сім’ї, а вони не хочуть мені зробити гарне весілля.

Так, я могла б взяти кредит, але це було б дивиною при живих батьках. Щоб день відсвяткувати, а згодом рік відпрацьовувати. Батьки чоловіка підтримують мене, у них не багато фінансових можливостей, як у моїх батьків, але вони постійно нам допомагають. Андрій вже навіть обручки купив і оплатить всіх операторів, фотографів, музикантів, ведучого і тому подібне.

Знайомі батьків чоловіка працюють у ресторані, зробили для нас величезні знижки. Але знову ж таки самі ми все не зможемо сплатити.

Але знову ж таки, я не так уявляла своє весілля. Я сподівалася на фінансову допомогу своїх батьків. У нас із Андрієм  багато друзів та родичів, якщо когось не покликати, то вони образяться.

Весілля ми запланували відразу ж після Різдва, як закінчить піст, а батьки стійко стоять на своїх позиціях. І до того ж, вони навіть не хочуть йти до мене на весілля! Батьки Андрія з ними не спілкуються, адже вважають їх дивними.

Тому я іноді плачу, що мої батьки мене так підставляють. І тоді на допомогу мені приходить свекруха, вона сідає поряд і заспокоює мене.

– Не хвилюйся так. Якось самі собі дамо раду!

Андрій також мене підтримує. Але я вважаю, що так не має бути. Мені друзі кажуть, мовляв, йдіть розпишіться, візьміть шлюб у “спортивних костюмах, та й по всьому гуляні, але ж я так не хочу.

Я хочу казкового весілля.Я на нього заслужила. Та й скажу чесно, що не я одна весілля в час роблю. Скільки моїх знайомих в цьому році на рушничок стало, й не злічити. Так, може не було такої пишної церемонії, як хочу я, але все рівно…

Що б ви мені порекомендували в цій ситуації?

Невже батьки праві, і весілля в такий важкий час робити нам не варто?

Фото ілюстративне