Через мою заздрість та брехню син Богданки зараз бідує. Вони рахують кожну копійку, і відмовляють собі у всьому… Богданка не може купити навіть бананів для сина”.
Іноді думаю: важко. Життя може бути важким, і найбільше ви повинні піклуватися про себе. Колись я була в скруті, а Богданка насолоджувалася життям. Але я знаю, що вона ніколи б не збудувала своє життя на моєму горі.
Ми дружимо вже багато років.
Богданка попрощалася і пішла. Навіть на порозі вона подякувала мені за те, що я терплю її ниття, що я завжди її підбадьорюю. А мені було так соромно…
Ми завжди дружили з Богданкою. Разом вчилися в школі. Разом ми поїхали до Києва після закінчення навчання в пошуках кращого життя.
І її, і мої батьки хмурились від цієї ідеї, але ми не випускали її з голови. Ми орендували квартиру в столиці і підкорювати її. Це було непросто, але ми впорались.
Ми двоє одразу ж почали і підробляти. Бо на гроші, які давали батьки сильно не проживеш.
Богданці завжди у всьому щастило, навіть на цих підробітках. Одного разу, ми були вже на третьому курсі університету, їй запропонували хорошу роботу в офісі. Відтоді вона почала добре заробляти, гарно одягатися, ходити в салон краси, робити манікюр… В той час як мені не хватало грошей навіть на джинси.
Згодом вона перевелась на заочну форму навчання і осіла в цій компанії.
Я заздрила Богданці. Думала, чим я гірша за неї…
Мало того, незабаром після цієї посади Богданка почала зустрічатись з Тарасом. Раніше ми багато разів говорили про те, наскільки нам не вистачає другої половини і як важко зустріти когось хорошого у великому місті. І ось їй знову пощастило.
Вони були ідеальною парою. Богданка ніжна, розумна, Тарас трохи старший, мав власний бізнес. Вони швидко вирішили, що будуть назавжди разом, і почали шукати власну квартиру.
Саме тоді Богданка вирішила змінити роботу, бо попався ще кращий варіант. Я також трохи стала на ноги. Ми ж вже закінчили навчання і я пішла працювати по спеціальності.
У грудні Богданка прийшла від побачення з Тарасом в розпачі:
– Я ношу під серцем дитину, – вона схлипнула. – Тарас мене покинув…
Потім вона розповіла мені більше. Вона була впевнена, що йому буде приємно почути про дитину, але він лише розсердився. Він сказав їй багато неприємних слів, а в кінці додав, що така як вона не вартує столичного кавалера.
Через декілька місяців Богданка, через деякі обставини, звільнилася з роботи. Влаштуватись вона ніде не могла, хто ж візьме з пузом.
Відтоді ми жили лише на мою бідну зарплату. На щастя, батьки Тараса дізнались про все і щомісяця надсилали їй цілком пристойну суму. Тож ми якось впорались.
Минали місяці, а наприкінці серпня народився маленький Маркіянчик. А через три місяці задзвонив телефон.
– Доброго ранку, – почула я. Жінка представилась, згадала назву компанії і… запитала про Богданку.
– Вибачте, – відповіла я, – Богданка зараз на вулиці, гуляє з дитиною – а що?
– Я переглядаю пропозиції щодо підбору персоналу кілька місяців тому. Богдана Іванівна надіслала нам резюме. Ми хочемо запропонувати їй посаду керівника. Ви не знаєте, чи їй було б цікаво зараз?
Я знала, що Богданка лише про таке й мріє. Але в цей момент ревнощі взяли верх.
– На жаль, у Богдани Іванівни вже є хороша робота – сказала я. – Я маю подібну освіту і шукаю роботу. Можливо, вам було б цікаво?
Я домовилася про зустріч, трохи збрехавши про свій досвід роботи і… мене прийняли! Я дуже хотіла побачити розчаровану посмішку подруги, але Богданка сприйняла це дуже добре:
– Я завжди знала, що ти достойна такої роботи, – сказала вона. – Ну, можливо, доля і мені посміхнеться…, – додала вона.
Я дивлюсь на Маркіянчика і… мені так соромно. Саме завдяки мені він не доїдає…
З тих пір минуло кілька місяців. На роботі мені дуже добре – хоча мені доводиться вчитися багатьом речам з самого початку, бо я не маю досвіду, але я стараюсь.
Я також вирішила остаточно поміняти своє особисте життя: взявши позику я купила власну квартиру.
Однокімнатну і далеко від центру, але все одно я цим пишається. А Богданка все ще не працює. Вона влаштувалася на неповний робочий день, але це приносить невеликий дохід. Я знаю, бо вона часто приходить в гості і скаржиться на своє життя. Я не уявляю, куди поділася ця енергійна, доглянута молода жінка, яку я знала.
Я знаю, що це моя вина. Я зробила неправильно. Іноді, після візиту Богданки, я не можу заспокоїтись протягом багатьох годин, і я думаю, коли мене за це покарають. Богданка сподівається, що місце в моїй компанії може звільнитися, а потім…
На жаль, я не можу цього допустити. Зрештою, менеджер може запам’ятати ім’я Богданки… Що б я робила, якби моя підстава викрилася? Іноді я думаю, що мені слід припинити цю брехню і зізнатися своїй подрузі у всьому. Але як щодо моїх планів тоді? Що з моєю квартирою, а що з влаштуванням мого життя?
З іншого боку, мені все важче і важче жити з цією таємницею. Я не можу спостерігати, як Богданка бореться, рахуючи кожну копійку, а іноді вона навіть не може дозволити купити банана для свого сина…
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
