Знайома, 51 рік. Живе одна вже кілька років. Дорослий син живе своєю сім’єю, маму періодично відвідує. І ось обговорювали якось чоловіків на роботі і надійшла пропозиція:
– Ір, а давай тебе заміж видамо! Є на прикметі чоловік один одинокий, непоганий.
— Та не дай Боже! Навіщо мені це заміж?
Ну тут як водиться, почали їй охати:
— Ну як це? Самотньо ж однієї то. Буде з ким життя дожити.
— Та я колись тільки жити одна початки-зрозуміла, що таке життя. Сина довчила. Сам тепер у житті крутиться. Два рази заміжня була. Перший чоловік — швидко спився і з’їв нерви мені та маленькій дитині.
Другий- той випивав помірно, але поїсти любив-їди йшло, як на борова, відрами практично готувала. А ще чистоти вимагав ідеальної. Прийдеш бувало з роботи – і давай до плити- дві години на приготування, потім годину прибирання. На сина до ладу часу не залишалося.
Умиваєшся і спати. А він на дивані. І скандалить ще частенько. А ще порядки свої встановлює – туди не піди, з тим не спілкуйся. А щоб його кудись у вихідні виманити з дивана, що-небудь цікаве відвідати – це взагалі неможливо.
Я в якийсь момент просто перестала розуміти сенс всього цього. Навіщо він мені потрібний? Просто, щоб був? Після чергового скандалу вигнала його.
І так мені стало добре. Ніколи не було. Я зрозуміла, що означає щастя. Стала відпочивати. Поїхала на море вперше. З’явилися захоплення. На танець живота записалася. І грошей моїх невеликих на все вистачає.
З жахом думаю про заміжжя. Мені дуже добре одній. Є і подруги, з якими і за життя поспілкуватися і з’їздити кудись. І онуки.
Така ось думка. І це жінка за 50 років. Але я не раз чула таке і від жінок значно молодша. Що одружена погано. Набагато краще за одну, мовляв.
А якщо фінансово жінка забезпечена, то можна народжувати без мужика? І чим старша жінка, тим менш потрібний їй чоловік?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
