Я зруйнувала життя своєї дочки заради страху залишитися самотньою

Я не хотіла, щоб дочка з сім’єю переїхала жити за кордон. Я стільки їм допомагала. Залишати мене одну, було б не гарно з їх боку. Вчинок зятя підштовхнув мене до цієї брехні. І ви знаєте, мені вдалося зруйнувати шлюб Юлі і Антона.

– Ти вважаєш, що цього разу я маю все пробачити? – запитала Юля, не піднімаючи на мене очей. У її голосі було стільки негативу, що всередині мене все стискалося. Мої уста розкрилися, щоб відповісти, але слова застрягли в горлі. Адже це питання було не до мене, а до себе самої. Як я могла довести до цього?

Моя донька Юля завжди була моєю гордістю. Тиха, чуйна дівчинка, вона ще змалечку піклувалася про всіх навколо. Її покликання допомагати тваринам стало очевидним з першого ж птаха, якого вона принесла додому.

Я зробила все, щоб вона мала можливість стати ветеринаром. Коли вона закінчила університет і відкрила власну клініку, я раділа більше, ніж коли здобувала власні досягнення.

І тоді з’явився Антон. Він був старший за Юлю на чотири роки, гарний, статний, з глибоким, але теплим поглядом. Інженер за фахом, Антон здавався мені ідеальним чоловіком для моєї дочки. Їхнє весілля було казковим, а через рік після нього на світ з’явилася Софійка, а ще через три – їхній другий син Олежик.

Ми всі жили в моєму великому будинку в передмісті. Я щиро вважала, що наша спільна оселя – це найкраще рішення. Я доглядала за онуками, готувала їжу, допомагала в побуті, поки Юля працювала у своїй клініці, а Антон – на будівництвах. Вони казали, що я рятую їхній час і сили, але насправді це я почувалася потрібною.

Одного разу за вечерею Антон обережно сказав:

– Юлю, я подумав, може, ми могли б спробувати переїхати за кордон. У Європі зараз є чудові можливості для інженерів. Ти ж також зможеш знайти там роботу як ветеринар. Для дітей це буде шанс здобути хорошу освіту.

Я застигла. Ті кілька слів наче зруйнували все, що я створила. “Що з цього буде мені?” – майнула думка, яку я одразу сором’язливо відкинула. Вони не зможуть залишити мене тут саму! Я виховувала їхніх дітей, підтримувала їх, а тепер вони хочуть просто поїхати? А як же я?

Я намагалася переконати їх, що це погана ідея, але Юля дивилася на Антона з любов’ю, а він так натхненно розповідав про можливості, що я зрозуміла: цієї розмови більше не уникнути.

Наступного ранку я побачила машину Антона на стоянці біля кафе в центрі міста. Коли він вийшов, то був не сам: з ним була блондинка. Вони сміялися, і він подав їй руку, коли вона сідала в машину. Мене охопило обурення. “Невже він наставляє роги Юлі? Як він може?”

Я не стала мовчати. Увечері, коли ми залишилися наодинці з Юлею, я сказала:

– Доню, я маю тобі розповісти. Сьогодні я бачила Антона з іншою жінкою. Вони виглядали дуже близькими.

Юля відсахнулася, але промовчала. Далі я почала додавати нові деталі: “Їх бачили разом у ресторані… Він подовгу затримується на роботі, напевно, з нею…” Це не було підтверджено, але я так переконливо це подавала, що Юля поступово почала сумніватися в чоловікові.

Антон дізнався про ці розмови і намагався пояснити, що блондинка – це його колега, але Юля вже не чула його. Їхні стосунки ставали напруженішими з кожним днем.

Одного вечора я почула, як Антон підвищив голос:

– Чому ти не довіряєш мені? Я пояснив, що це просто робочий контакт!

Юля відповіла різко:

– А чому тоді мама каже, що тебе бачили з нею вже не раз?

Антон підійшов до мене. Його голос тремтів:

– Ви вигадали це, правда? Скажіть їй правду. Ви хоч розумієте, що руйнуєте нашу сім’ю?

Але я не збиралася здаватися. Я розуміла, що, якщо вони поїдуть, моє життя зміниться назавжди, і страх бути самотньою підштовхував мене до подальших інтриг.

Антон не витримав і подав на розлучення. Юля, зла і розгублена, вирішила залишитися зі мною. Я була щаслива, адже тепер ніхто не змусить її покинути мене. Я піклувалася про онуків, як і раніше, і тішилася, що вони поруч.

Але радість тривала недовго. Юля стала замкнутою, діти сумували за батьком. Антон дзвонив, просив побачити дітей, але Юля щоразу відмовляла. Я знала, що всім погано, але продовжувала вдавати, що все добре.

На першому судовому засіданні я вперше побачила справжні емоції на обличчі Антона. Він виглядав спустошеним і водночас сповненим надії, коли дивився на Юлю. А вона… її очі блищали від стримуваних сліз. Мені стало так важко, що я ледь не закричала.

Я не витримала. Перед наступним засіданням я зібрала їх обох і сказала:

– Я все вигадала. Я не бачила жодних доказів, не знаю, чи була та жінка важливою для Антона. Я просто… Я не хотіла залишатися сама.

Юля заплакала, а Антон, здивований і злий, мовчав.

Моя брехня коштувала їм двох років розлуки і не тільки. Тепер вони разом, але живуть за кордоном. Мені дзвонять лише на свята, і онуків я бачу тільки через екран телефону. Моє життя перетворилося на самотність, якої я так боялася.

Я ділюся цією історією, бо хочу запитати вас, дорогі читачі: як мені жити далі? Чи можливо відновити стосунки з дочкою після такого? І чи маю я право на прощення?

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!