fbpx
життєві історії
Я зустрів гарну дівчину, в якої є син. Стали жити разом, але я не хочу вкладатися в чужу дитину. Ні зусиллями, ні грошима. Хочу свого. Хіба я не правий? В її хлопчика є рідний батько, він нехай і утримує його, забезпечує. Мої батьки зі мною згодні, а от кохана – ні. Перед її переїздом до мене я поставив їй всього лише одну умову: «Живемо разом, але ця дитина для мене ніколи не стане рідною»

Я зустрів гарну дівчину, в якої є син. Стали жити разом, але я не хочу вкладатися в чужу дитину. Ні зусиллями, ні грошима. Хочу свого. Хіба я не правий? В її хлопчика є рідний батько, він нехай і утримує його, забезпечує. Мої батьки зі мною згодні, а от кохана – ні.

Але по порядку. Нещодавно я запропонував своїй дівчині жити разом, бо ми з нею довгий час зустрічалися. Відносини у нас дуже хороші. Раніше я такого дівчатам не пропонував. Вважаю, що це рішення несе за собою відповідальність, якої мені досі не хотілося. Зараз же щось змінилося всередині мене. Ця дівчина викликає величезне бажання піклуватися про неї. Хочеться приділяти їй більше уваги і бути їй опорою. Тепер, після того, як ми з’їхалися, у мене є можливість дарувати їй це.

Але в наших відносинах присутній один дуже серйозний нюанс.

У коханої є малолітня дитина, яка теж живе з нами. Перед її переїздом до мене я поставив їй всього лише одну умову: «Живемо разом, але ця дитина для мене ніколи не стане рідною».

Дівчина погодилася і переїхала до мене в квартиру. Дитина, звичайно ж, теж. Йому виділили окрему кімнату і створили, на мій погляд, всі умови.

Я постарався облаштувати кімнату хлопчика по максимуму. Заняття виявилося не тільки трудомістким, але і матеріально вагомим. Але я все зробив по совісті.

І ось ми живемо разом. Кожен день бачити її з ранку – це блаженство. Я можу просто простягнути руку і обійняти свою кохану, поцілувати, приголубити. Знаєте, це почуття дає такий приплив бадьорості і сили з самого ранку, що неможливо відмовитися від цього!

Трохи згодом до кімнати вривається цей її малий і починається розгардіяш. Я намагаюся відразу встати з ліжка і піти готувати сніданок. У мене немає особливого бажання приділяти цій дитині час і увагу. Можливо, я не правий, але це сильніше за мене.

Я не відношу себе до скнар, але це чужа для мене дитина. Я не хочу ні утримувати, ні вкладатися в нього. Я хочу своїх дітей. А наречена каже, що їй поки б з одним розібратися. І скільки мені чекати тепер?

Останнім часом став помічати, що в наших відносинах щось змінилося. Похолов злегка погляд, змінився натиск пристрасті в меншу сторону. Раніше, коли ми залишалися наодинці, все навколо зникало, весь світ переставав для нас існувати. Ми не помічали ні часу, ні сторонніх речей.

Зараз я не спостерігаю тієї експресії від неї, яка зводила мене з розуму. Бувало, поглянеш їй в очі, а у відповідь хвиля, яка накриває тебе з головою.

Чи може така поведінка коханої бути пов’язана з тією моєю умовою? Я розумію, що це її рідний син. Але він її! Не мій! Я не можу переступити через цей бар’єр. Невже не можна не звертати на це увагу, а просто жити і радіти життю? Я ж і так багато зробив для дитини. Більшого я не можу йому дати.

Невже всі наші почуття можуть бути перекреслені нерозумінням через цього хлопчину? Мені що, доведеться все життя ось так підлаштовуватися? Не впевнений, що саме цього хочу від життя…

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook