Я єдина дитина у батьків і вони мені завжди говорили, що їм навіть важко уявити, що я можу колись від них поїхати. Аби бути до них ближче, вчитися, а потім і працювати я залишилася в рідному місті, хоча перспективи в столиці були набагато кращими.
Але я звикла у всьому слухатися батьків, і коли вийшла заміж, майже щодня до них заїжджала після роботи, то продукти завезти, то ліки замовлять, а я купувала за свої гроші. А може, таким чином вони просто шукали привід зайвий раз побачитися. На вихідні ми теж з дітьми до них, хоча іноді просто хотілося відпочити, але не поїхати – буде море образ. Відразу: «Ми вже не потрібні вам, не хочете з нами спілкуватися, ми для вас тягар».
Коли чоловікові запропонували роботу за кордоном, постало питання, як сказати батькам про від’їзд? Ледве ми їх вмовили, сказавши, що їдемо всього на рік.
У чужій країні довго облаштовувалися, для мене роботи спочатку не було, чоловік цілими днями на роботі, а я сиділа сама з дітьми і вже шкодувала, що приїхала. Але через півроку все стало трохи налагоджуватися, могли вже й батькам посилати гроші, з’явилися друзі, і коли чоловікові запропонували продовжити контракт, ми погодилися.
Але тут почалися такі претензії батьків, вони і до цього постійно скаржилися, плакалися, що не бачать онуків, а дізнавшись, що ми залишаємося ще, почалися сльози, шантаж: то мамі погано зі здоров’ям, то батько зліг…
І я здалася. почала вмовляти чоловіка повернутися. Але він сказав, що не може втратити таку можливість, а я знала, що якщо з батьками щось трапиться, то я ніколи цього собі не пробачу! Почалися непорозуміння з чоловіком, я вже зібралася їхати додому без нього, коли він погодився, і ми повернулися всі разом.
Зараз ми з чоловіком кожен на своїй попередні роботі, перспектив ніяких.
Майже відразу ми зрозуміли, що зробили велику дурницю, що повернулися назад.
Як і раніше їздимо до батьків, але таких відносин у нас до них, як раніше, немає. Я розумію, що вони просто егоїсти і думають лише про себе, а не про моє щастя.
Та й з чоловіком часто виникають сварки, взаємні претензії. У цій ситуації програли всі, але я найбільше в цьому звинувачую своїх батьків, не можна бути такими егоїстичними.
Автор: Мар’яна
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
