Не думал, що в тридцять років буду “отримувати” від свекрухи “на горіхи”.
У нас з чоловіком все добре, ми любимо та поважаємо один одного. Росте синочок, якому на цей момент було 4 рочки. Живемо ми в Києві. Мої батьки та батьки чоловіка проживають в інших областях. Ми частенько їздимо до них в гості, хоча дорога не така й легка, особливо для дитини.
Все сталося літом. В столиці звичайно добре, та я розуміла, що для дитини кращого немає, як провести літо в селі, до того ж, нам бракувало вітаміну D, а здоров ‘я сина у нас на першому місці.
Про те, щоб їхати до батьків чоловіка й мови не було. Мені там не зручно (батьки живуть досить бідно, умов для проживання немає зовсім), тому ми, порадившись із чоловіком, вирішили, що він залишається в Києві працювати, а ми з сином їдемо на один місяць до моїх батьків.
Як сьогодні пам’ятаю, як готувалася до від’їзду (знаючи свекруху, я розуміла, що буде питати сина з чим я його залишила). Наварила для чоловіка каструлю борща, наліпила та заморозила вареників і пельменів, накупила гору продуктів, щоб на перший час чоловік не бігав по магазинах. Хоча одразу ж скажу, що він в мене не ледачий, сам може собі приготувати що захоче.
Ну ось ми й приїхали до моїх батьків. Погода чудова, дитина весь час на вулиці. Кругом де не глянь – вітаміни. Ну що ще треба для повного щастя. Свекруха часто мені телефонувала в Києві, адже наш син її єдиний онук, якого вони з дідусем дуже чекали. І мені стало дуже дивно, що зв’язок з нею обірвався.
Так як в селі багато роботи, в мене не було часу байдикувати. Я допомагала батькам по господарству, займалась з сином та племінниками.
І ось минуло більше тижня, і мені телефонує свекруха. Я, як завжди, почала щебетати, як добре тут нашому Остапчику, що все чудово. Та свекруха вислухавши мене почала свою розмову. Я одразу ж почула негатив у свою сторону. І тут вона понеслася: “Ах ти, така сяка, як ти могла залишити мого сина одного, ще й так на довго, аж на цілий місяць” (Хоча чоловік назад квитків нам й не брав, сказав, може й на довше залишитесь. Ага, не тут то було).
Мені й згадувати не хочеться, скільки всього я від неї почула. Сказала, що так нормальні жінки з чоловіками не чинять, що він почне мені зраджувати і все в тому ж дусі. Я розумію, що все своє життя її чоловік, а мій свекор палець об палець не вдарив, щоб допомогти дружині і в неї склалося таке враження, що всі чоловіки беззахисні без дружини. (Мій чоловік повна протилежність свого батька, Слава Богу)
В цей момент я не могла вставити жодного слова в свій захист, і не дослухавши всі образи я вимкнула телефон. На душі було так важко, ще ніколи я так не розмовляла зі свекрухою. В нас завжди були дружні стосунки.
Я довго наважувалася, чи розповідати про все це чоловіку, і таки розповіла, не могла я впоратись з образою сама. Чоловік звичайно здивувався таким вчинком мами, та нічого їй не сказав, може й правильно, а може й ні.
Через недільку ми взяли квитки назад. І ось ми, в цьому задушливому Києві, бо так добре СВЕКРУСІ.
Минуло вже 2 роки після цієї розмови, а я й досі пам’ятаю цей тон. Чому ВОНА має вирішувати, як краще жити і проводити свій вільний час нам.
Підкажіть, невже я вчинила так погано? Ми з чоловіком дорослі люди, і в змозі вирішувати свої питання самі. Та як пояснити це свекрусі?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!