fbpx

Як тільки Ангеліна Павлівна переступила поріг нашої квартири, я відчула щось дивне, не таке, як завжди. Чоловік все відмахувався. – Що ти пристала до людини? Мама, як мама, хоче кращого для своїх дітей та онуків. – Отож бо, онуків, подумала я. В тому то й справа. Мама Стаса ніколи не приймала того факту, що в мене, крім її рідної онучки, є ще син від попереднього шлюбу. А тут на тобі, такий прояв доброти

Як тільки Ангеліна Павлівна переступила поріг нашої квартири, я відчула щось дивне, не таке, як завжди. Чоловік все відмахувався. – Що ти пристала до людини? Мама, як мама, хоче кращого для своїх дітей та онуків. – Отож бо, онуків, подумала я. В тому то й справа. Мама Стаса ніколи не приймала того факту, що в мене, крім її рідної онучки, є ще син від попереднього шлюбу. А тут на тобі, такий прояв доброти

Ангеліна Павлівна пробула у нас близько години. Вона із задоволенням пограла з восьмимісячною онукою і погодувала її супчиком з кабачка на обід.

Щось здавалося мені дивним, але я ніяк не могла зрозуміти що саме. Коли вона зібралася додому, і ми проводжали її в передпокої, Ангеліна Павлівна дістала з сумки невеликий целофановий пакетик і дала його моєму чоловікові: – Я Віктору подарунок привезла. Побачила в минулий раз, що у вас комп’ютер з’явився. Ось, мишка. Спеціальна, для людей, які вважають за краще користуватися лівою рукою.

– Мамо, навіщо? – чоловік дістав з пакета пластикову коробочку і покрутив її в руках.

– У нас нормальна миша, якою можна користуватися…

На цьому моменті я відчутно ущипнула його за спину – до такої міри незвичайним був вчинок свекрухи.

– Дякую, Ангеліна Павлівна! – перебила чоловіка, поки він не наговорив зайвого. – Щиро Дякую! Віктору обов’язково сподобається подарунок. Ця мишка – потрібна і важлива річ для нього. Ми навіть не подумали про таку мишку. Дякуємо за вашу уважність, Ангеліна Павлівна.

Свекруха розпливлася в боязкій усмішці: – А де сам Віктор?

– Гуляє.

– Це правильно. У його віці потрібно якомога більше часу проводити на свіжому повітрі.

Варто було їй покинути наш будинок, як чоловік запитав: – І що це було? У нас реально універсальна миша! Віктор нормально нею користується, ніяких проблем немає.

– Ти не розумієш! Твоя мама перший раз принесла Віктору подарунок! Перший раз! Особисто йому! І вела себе… Дивно якось. Так вона навіть на день народження до нього не ходить! А сьогодні твоя мама сама на себе не схожа!

– Принесла і принесла. Нічого незвичайного. Ось, в минулий раз Віктору від мами маленька машинка дісталася. Подарунок? Подарунок.

– Ні, любий. Машинка була подарунком “заодно”:Ангеліна Павлівна купила для внучки набір брязкалець, а машинку Віті принесла за компанію.

З тих пір, як у нас з’явилася дочка, твоя мама завжди так робить: щось купує дитині, яку-небудь дрібницю – Віктору. А мишка для лівшів – конкретно для Віктора!

– Все одно нічого не зрозумів, – махнув рукою чоловік і пішов в кімнату. Звичайно не зрозумів. Не так подивилася, не таким тоном сказала, не з тим виразом обличчя машинку вручила – цим більше захоплюються жінки. І взагалі, ці китайські машинки-подаруночки з пластика, який неприємно пахне, більше схожі на подачки, на мій погляд, купувалися Ангеліною Павлівною тільки для того, щоб показати моєму чоловікові яка вона гарна – ось, чужу дитину не обділяє.

Варто задуматися, як я зрозуміла, що саме здалося мені дивним: кожен раз, коли в зоні видимості з’являлася Ангеліна Павлівна, мені хотілося заховати старшого сина за спину, навіть якщо його не було поруч. Начебто, вона не говорила при ньому нічого образливого, не кидала на нього зневажливі погляди, але її невдоволення одним тільки фактом Вікторового існування відчувалося фізично. А в цей раз нічого подібного не було!

Віктора Ангеліна Павлівна не злюбила з першого погляду. Та й мене теж, якщо чесно. Не такої дружини вона хотіла для свого сина. І якщо з моїм існуванням Ангеліна Павлівна згодом змирилася, то Віктора вона не переварювала взагалі ніяк.

Я не просила якоїсь беззастережної любові або поклоніння: у Віктора є родичі, які його люблять. А вимагати подібного від чужої для нього жінки – верх дурості. А тут – спеціальна мишка.

Так, нам вона не потрібна – є універсальна, але сам факт подібної турботи вельми здивував і порадував.

Наступного разу, прийшовши до нас в гості, Ангеліна Павлівна вирішила погуляти з онукою. Вона часто так робить: чоловік спускає коляску, вона возить туди-сюди внучку по парку. Ось тільки вперше вона вирішила взяти Віктора з собою.

– Ти ж не проти? – уточнила Ангеліна Павлівна.

Вони погуляли, повернулися. Син був задоволений – на всі лади розхвалював бабусю Ангеліну. Завжди була Ангеліна Павлівна, навіть коли Вітя не міг до ладу вимовити ці два слова.

– З вами все в порядку? Щось трапилося? – насторожилася я через таку зміни настрою.

– Сталося, – зітхнула свекруха і почала розповідати: – Ти вже вибач мою поведінку. Віктор не винен. Так ніхто не винен. Мені здавалося, що він буде заважати, буде зайвим. Що він у тебе на першому місці, а мій син завжди буде на других ролях. Живе нагадування про іншого чоловіка. Я злилася. З кожним разом все більше і більше. А якось зловила себе на думці, що зла сильного йому подумки побажала. Зрозуміла, що так більше тривати не може. Я виправлюся, обов’язково. А як Віктор сестричку любить? Знаєш, я коли побачила, як він її з ложечки годує, якось відпускати почало.

Так соромно за себе стало: доросла баба, а такою нісенітницею займаюся. Справжньою люблячою бабусею стати не обіцяю, але бабусею Ангеліною буду.

Я її обняла. Перший раз. Від усієї душі. І сказала дякую не тільки за її сина, а й за мого.

Фото ілюстративне – stroy-podskazka

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page