Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило.
Після відходу на небеса матері між мною, братом і двома сестрами, почалися гострі суперечки за сімейне майно. “Бурі” зруйнували б усі добрі стосунки між нами, якби не той гіркий випадок. Після нього ми зрозуміли, що сім’я і любов – це найголовніше в житті.
Я завжди пишалася своєю родиною. З моїм братом і сестрами – Андрієм, Мартою і Діаною – ми завжди були нерозлучною четвіркою. І наші діти продовжували це робити.
Вони разом гралися, а ми, дорослі, святкували дні народження, свята і зовсім незначні дні. Просто так, тому що ми просто були щасливі разом.
“У вас така чудова сім’я”, – казала мені моя подруга Яна. “Бачити вас усіх разом, це нагадує мені старі фільми. Як ви допомагаєте один одному”.
Усе змінилося після того, як не стало нашої матері. Я не сумнівалася, що вона готова на все, але, на наше здивування, вона не стала ділити сімейне майно. Раптом замість спільних свят і поїздок наші зустрічі перетворилися на гарячі дискусії про те, кому що дістанеться.
“Ти не можеш просто взяти цей перстень”, – наголосила мені Діана. “Мама одного разу сказала, що хотіла б, щоб його носила я”.
А до найціннішого, тобто до нерухомості, ми ще не дійшли. Андрій, який завжди був розумним, намагався заспокоїти ситуацію: “Любі мої, ми не повинні сперечатися. Мама б цього точно не хотіла бачити з небес”.
Найбільш конфліктною виявилася Марта. Ніби вона раптом стала кимось іншим. На кожній зустрічі вона викладала якусь нову теорію, як одні з нас намагаються перекрутити інших.
“Це зрозуміло. Андрій хоче все для себе. Як ти думаєш, чому він так часто був у мами перед її відходом?” – вигукнула вона, коли ми були всі разом.
Це було нестерпно. Ми не тільки сперечалися днями, але й напруга поширилася на наших дітей. Колись найкращі друзі, тепер уникали один одного.
Нарешті доля взяла в свої руки і вирішила зробити все “по-своєму”. Марта потрапила в серйозну халепу… Під час обгону на трасі вона зіткнулася з вантажівкою… Раптом всі наші “бурі” здалися такими недоречними, всі наші суперечки і докори такими непотрібними.
На прощальній церемонії Андрій сумно подивився на мене: “Нас лишилося троє. Ми знову маємо бути одне для одного”. Ми з Діаною кивнули, а сльози котилися по наших обличчях.
Ми помирилися, і сімейні відносини запрацювали знову. Ми зрозуміли, наскільки коротке життя і як безглуздо витрачати його на “бурі” про матеріальне.
Зрештою, ми все продали і справедливо поділили гроші між собою та нашими дітьми. Хоча ми назавжди втратили нашу улюблену сестру Марту, ми знову знайшли одне одного.
Моя подруга Яна нещодавно сказала мені: “Мені приємно знову бачити вас разом, навіть якщо багато чого змінилося і тобі сумно. Але знаєш що? Сім’я і любов – це найголовніше. Матеріальні речі приходять і йдуть, але сім’я вічна”…
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!