iBilingua

Живемо ми з чоловіком у місті у двокімнатній квартирі. Виховуємо ми синочка Артемчика, який цього року пішов у перший клас. Мої батьки живуть від нас далеко, в іншій області.

Обидвоє вони хоч і на пенсії, та все ще їздять на роботу. Тато працює в охороні, а мама бухгалтером на м’ясному комбінаті.

Не хочу сильно вихвалятись, але ми з чоловіком і сином постійно відчуваємо їхню підтримку і допомогу. Чого не можу сказати про свекруху свою.

Та все життя стогне, що їй постійно бракує на життя. Постійно то її там коле, то болить то свербить і то без кінця.

Чоловік тільки те й робить, що постійно ліки для неї купляє, зарплати я його майже не бачу. А цим літом вона лежала в лікарні, бо сильно ноги крутило.

Вже вийшовши з лікарні захотіла з тиждень в нас погостювати, побавитись трошки з внуком, бо їй дуже самотньо.

Я чоловіка відразу попередила, щоб це гостювання не переросло у вічне проживання. Бо я його маму вже добре вивчила.

Та мій Олег, так звати чоловіка, пообіцяв, що це лише на тиждень, а потім він маму завезе додому в село.

Я свекруху відразу попередила, знаючи, що вона любить все смажене, щоб вона була обережна з моєю улюбленою пательнею, адже вона мені дуже дорога, бо подарована мені мамою. І кришка там скляна, а знаючи свекруху, то та може її легко розбити.

Так і сталось. Ввечері, коли я прийшла з роботи, чоловік мене вже зустрів зі словами: “Ти тільки не сварися, я все відкуплю”.

Свекруха в кімнаті сиділа з перебинтованим пальцем. Та коли я запитала, що сталось, у відповідь почула, це все ти винна, адже пошкодувала мені цю пательню. І через тебе я палець поранила.

Читайте також: В якийсь момент бабуся погукала нотаріуса. Ми з Миколою не знали, що вона планує, але виконали її прохання. Я щиро вірила, що вона одужає. Але одного дня її душа відлетіла. Я не хотіла в це вірити, бабуся для мене стала, як рідною. Згодом виявилося, що Лариса Петрівна переписала на нас квартиру. В пам’ять про неї ми влаштували прощальну церемонію і весь цей час нам жоден родич не допоміг. Але одного дня до квартири Лариси Петрівни зайшла нахабна пані, і почала нам щось пред’являти

Чи засмучена я? Та не те слово, рахую хвилини коли ця особа покине мій дім. А потім беруся за генеральне прибирання. Бо такої напарниці, як говорить моя мама, я ще не бачила.

За тих три дні мою квартиру перетворила у суцільний хаос.

Тай взагалі, чи зобов’язана я це все терпіти заради чоловіка? І чому?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!