Одружилася я з чоловіком багатенько років тому…
Олег з великою сім’ї, де крім нього ще був старший брат, Степан і молодша сестра, Оля.
Оскільки вона наймолодша, то певно батьки і розпустили її, але історія про інше.
На початку нашого спільного життя я пішла за невістку, десь рік не могла подарувати чоловіку дитину, але, на щастя, все добре вийшло.
Боженька подарував нам донечку, але я дуже сумувала за своїм домом, за природою, того часто їздила додому…
На щастя, я таки переконала свого чоловіка, піти жити до мене… Шкода було залишати деякі дорогі речі, які ми купили після весілля, бо щось забрали, щось чоловік не дав забрати…
Та я змирилася і ми виховували вже в мене в дома старшу доньку Аню, а згодом і синочка Миколу. Багато зусиль нам знадобилося, але коли діти подорослішали, стало легше…
Але не довго тривало наше щастя, бо в чоловіка відправився на небо тато його, Сергій Петрович. Несподівано це було і важко для всіх нас…
А потім, коли і року не минуло, важко занедужала мати чоловіка, Віра Мар’янівна. Лежачою стала, потрібно було за нею доглядати. Олег днями і ночами сидів біля матері, коли треба було, я його підміняла, або ж старший брат. А сестри ніби і слід простиг…
Ні разу не була в матері… Появилась тільки тоді, коли Віра Мар’янівна відправилася в слід за своїм чоловіком на небо, і коли дізналася, що і кому по заповіту належить…
Моєму чоловікові, можливо через те, що так багато біля матері сидів, перейшла хата…
А от Оля була незадоволена, просила, благала, мовляв в самої двоє дітей, чоловік непутящий попався, лишив не хату а халупу… Просилася жити в батьківському домі.
Домовилися вони з Олегом, що коли хто з наших дітей стане на рушничок щастя, то Ольга зразу ж віддасть хату, а поки нехай підтримує в хорошому стані…
І от моя доця, Аня, як виповнилося їй 18, почала зустрічатися з дуже хорошим хлопцем, Василем. Тоді неочікувано подзвонила Оля. Чого неочікувано? Бо ніколи не дзвонила, а тут дзвонить…
Почала питатися, Оля: що там? Як там? Коли весілля?
Коли ж дізналася, що ніяке весілля не планується, поспішила завершити розмову.
Дивна була та розмова, але я не звернула на неї дуже увагу, бо та Оля і так дивною була.
Та все стало на своє місце, коли прийшов час і Аня з Василем все-таки вирішили одружитися…
Поїхали ми з чоловіком до сестри і на весілля запросити і повідомити, що пора виселятися…
Як тільки Ольга почула новину, її лице скривилося, почала говорити, що може на весілля і не йти, а хату не віддасть… Почала твердити, що так само на батьківський дім заслуговує… А якби ж то.
І дня Оля біля Віри Мар’янівни не просиділа, а тепер не хоче віддавати те, що їй не належить.
Поїхали ми звідти з нічим… І от тепер проблема. Молодятам треба дати дах над головою, а Оля вперлася…
І як вчинити? Щоб ви зробили на нашому місці?
Напер дуже вдячна вам за пораду!
Автор – Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!