Як тільки свекруха переступила поріг, я відчула щось неладне. – Мама часом не захворіла?, – спитала я чоловіка, коли та вся бліда побігла до вбиральні. Ользі Василівні весною виповнилося п’ятдесят шість. Вона тричі бабуся, і те, що вона нам розповіла, просто не вкладалося в голові. – Мам, як чекаєш дитину? Ти впевнена? – Так, я тільки від лікаря. Халепа лише в одному, я не знаю хто батько: Степан, Василь чи Роман…
***
Був звичайний вихідний. Прокинулися ми пізно, потім в гості прийшла свекруха пограти з онуками. Тільки ось виглядала Ольга Василівна не так, як зазвичай. Була набагато блідішою, не нафарбована, навіть говорила, на подив, мало.
Я до свекрухи ставлюся дуже добре. Спробувала розговорити, не вийшло. Вирішила перевести тему з її улюбленої моди на смакоту.
– Я тут пляцок спекла сливовий, спробуєте?
– Звичайно, люба, – без особливого ентузіазму посміхнулася Ольга Василівна.
Але варто було свекрусі відкусити шматочок, як вона затиснула рот долонею і побігла до вбиральні.
– Ольга Василівна занедужала? – питаю у чоловіка.
Назар знизав плечима.
– Може, з’їла щось несвіже.
Свекруха повернулася до вітальні і сіла на своє місце.
– Може, градусник принести? Або ліки якийсь потрібно? – тут же занепокоївся Назар.
– Ні, дякую, я не занедужала, – посміхнулася Ольга Василівна.
– Як це? – розгублено запитав мій чоловік. – А що тоді?
Свекруха кілька секунд помовчала, а потім випалила:
– Я чекаю дитину!
Назар впустив чашку. Гарячий чай вилився йому на штани, але чоловік не звернув на це ніякої уваги. Чесно кажучи, мене це не здивувало.
Це ж сюжет крутіший, ніж у мелодрам. Ользі Василівні весною виповнилося п’ятдесят шість, вона тричі бабуся.
Чоловіка не стало ще десять років тому. Жила на кшталт спокійно, дім-робота, море раз на рік.
– Може, ти помиляєшся? – з надією питає Назар.
– Ні, я була у лікаря. УЗД підтвердило.
– І хто батько?, – питаю.
Ольга Василівна розводить руками:
– Не знаю. Є три кандидати: Стьопа, Вася і Ромко Кузьмич.
Тут уже чашка випала з моїх рук.
Гаразд, Роман Кузьмич – літній професор, сусід по сходовому майданчику. Але Степана і Василя я, на жаль, теж дуже добре знаю. Степан ходив до неї на репетиторство з німецької. Він вчиться на другому курсі. А Василь – син її подруги. Хлопцеві тільки виповнилося двадцять п’ять. Ну свекруха, ну дає.
– Коли дитина народиться, зроблю ДНК-тест. Гроші мені не потрібні, але хочу знати, хто батько.
– А лікарі що кажуть? – поцікавилася я.
– Все добре, – посміхнулася свекруха. – Організм ще не зносився, виносити малюка зумію.
З того часу ми оберігали свекруху як могли. Назар до неї кожен день приїжджав. Дізнавався про самопочуття, привозив свіжі фрукти. Я ходила з нею в лікарню.
Прийшли і майбутні батьки.
Степан навіть не один, а з мамою. Плакав, просив взяти гроші, але не записувати його батьком. А Василь просто заявив, що це не його дитина і ніхто не зможе довести, було у нього щось з Ольгою Василівною чи ні.
А Роман Кузьмич прийшов з букетом троянд.
– Я буду виховувати цю дитину, чия би вона не була. Я люблю Ольгу, – заявив він.
Вони зіграли весілля, а через кілька місяців народилася дівчинка-красуня. Тест показав, що її батько – Роман Кузьмич.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
