Як тільки сину таке в голову могло прийти? Де Львів а де Тернопіль! Різниця ж колосальна. В нас є там знайомі, вони б з радістю перебралися жити ближче до нас, але Іван вирішив по-іншому. Як виявилось, йому зі сватами краще живеться, ніж у власній квартирі. Звісно, він тепер на колесах, як він любить повторювати, але ж це різні речі. Впевнений, якби не Юля, він ніколи б так не вчинив. Тільки невістка могла його на таке підлаштувати.
Ми з дружиною довго збирали на свою квартиру без сторонньої допомоги. Тому і другу дитину не планували, щоб вкласти все в одну. І вже на той час, поки син закінчив навчання і знайшов роботу, ми приготували йому квартиру, щоправда, однокімнатну. Але гроші продовжували збирати, щоб потім додати йому для розширення.
Квартиру здавали, поки Іван не познайомився з дівчиною. Навіщо орендувати, якщо є своє? Ми при покупці на Івана одразу й оформили, хоча моя сестра застерігала нас від такого кроку. Її син розлучився і квартиру, яку вони з чоловіком йому купили, залишив дружині та дитині. Нині вона живе там із цивільним чоловіком, а племінник повернувся до батьків. Але ми не схотіли образити сина недовірою, за що й поплатилися.
Іван одружився, і за два роки Юля переконала його переїхати до її рідного міста ближче до її батьків. Ми з дружиною засмутилися, адже син єдиний, мріяли онуків няньчити. Але на нас чекало ще одне потрясіння – Іван продав квартиру! Нас поставив перед фактом. За ці гроші купив дві автівки – собі та Юлі. Хіба можна порівняти нерухомість із автівкою? За п’ять-шість років це буде вже металобрухт, а житло втрачено.
Живуть поки що у наших сватів. Розумію, що квартира його, і він має право нею розпорядитися, як хоче, але чому саме так?
На душі після його вчинку так важко…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
