fbpx
життєві історії
Як тільки я вийшов з дитячого будинку, то відразу сказав собі, що зроблю все можливе і не можливе, лиш би стати успішною та багатою людиною. Все так і сталося, моя наполегливість дала результати. На даний час я живу у віллі, має дві шикарні автівки, квартири, і не лише в Україні. Єдиний мінус у всьому, це мій вік – 72 роки. За біганиною багатства я забув про найцінніше – сім’ю. Кому тепер все це залишати?

Як тільки я вийшов з дитячого будинку, то відразу сказав собі, що зроблю все можливе і не можливе, лиш би стати успішною та багатою людиною. Все так і сталося, моя наполегливість дала результати. На даний час я живу у віллі, має дві шикарні автівки, квартири, і не лише в Україні. Єдиний мінус у всьому, це мій вік – 72 роки. За біганиною багатства я забув про найцінніше – сім’ю. Кому тепер все це залишати?

Так склалося в моєму житті, що всі роки я витратив на те, щоб досягти успіху і щоб я мав усе, про що я тільки мрію. Молодий, з неймовірною недовірою на весь світ і максималізмом у руці я йшов через тернину, щоб тільки отримати життя, про яке я мрію. І так, знаєте, ви можете бути таким, як і всі, можете не мати якогось неймовірного таланту, але якщо у вас є завзятість, якщо у вас є неймовірна цілеспрямованість і жага до мрії, ви досягнете того, чого бажаєте.

Точно, як досяг я. Найбільше мною керував розпач, розпач, що Бог відібрав моїх батьків, коли я так їх потребував і сім років свого життя я провів у дитячому будинку. Мами з татом не стало, коли мені було 11. І тоді я собі сам сказав, що зроблю все, щоб мої рідні дивилися на мене з неба і пишалися.

Так, я цього досяг. Мені 72 роки я і маю все. Шикарна вілла, майно за кордоном, кілька автівок та заміських будинків, квартир. Я можу купити собі все, що я мрію. Але в мене немає одного – сім’ї та спадкоємців. Я просто про це не замислювався, боявся.

У мене були стосунки з жінками, але оскільки я не раз натрапляв на тих, які були зі мною лише через гроші, я просто перестав вірити всім. Я з ними зустрічався, розважався, але нічого серйозного не думав мати. Навіщо? Щоб вони забрали те, що я так важко заробив? Звучить так, ніби я якийсь скнара, але це не так.

Ось мені зараз 72 роки. Я відійду у інший світ, а кому мені все лишити? У дитячий будинок все віддати, щоб там найхитріші начальники собі все забрали? Ні, я не хочу. Я хотів все віддати тому, хто дійсно потребує. От і вирішив розіграти театр.

Просто одягнувся як справжній бомж і пішов у торговий центр. Вже біля входу на мене почала бурчати касирка, якийсь покупець, мовляв, пішов геть, ти брудний та інше. Єдиний, хто підійшов до мене – чоловік на ім’я Василь. Василь був там охоронцем. Він вибачився за людей і сказав, що купить мені все, що треба, за власний рахунок. Він усе записав і пішов закуповуватись, виніс мені на вулицю.

З Василем ми розговорилися, виявилося, що у нього дружина та двоє дітей, винаймає квартиру, на їжу ледве вистачає, але мені допоміг, бо колись у самого була ситуація, що не було ні роботи, ні де жити. Йому допоміг чоловік, і він вирішив допомогти мені. У Василя я взяв номер телефону. Вчора написав заповіт. Коли мене не стане — все моє майно відійде цій добрій людині та її сім’ї. Вони і справді цього потребують.

Фото ілюстративне