fbpx

Як тільки я з дочкою виїхала за кордон, мій Вадим свою маму перевіз в нашу квартиру. Мене і словом ніхто не попередив. Повернулися в Україну ми в кінці жовтня, бо вже планували давати дочку в школу. Але протримались ми всього дві неділі. В своїй квартирі я почувалася чужою. На кухні все було по її. Всі каструлі в жирі, бо свекруха плином не користується, а на батареях висіли тряпки зі старих майок чоловіка. Але найгіршою проблемою був – кіт!

Як тільки я з дочкою виїхала за кордон, мій Вадим свою маму перевіз в нашу квартиру. Мене і словом ніхто не попередив. Повернулися в Україну ми в кінці жовтня, бо вже планували давати дочку в школу. Але протримались ми всього дві неділі. В своїй квартирі я почувалася чужою. На кухні все було по її. Всі каструлі в жирі, бо свекруха плином не користується, а на батареях висіли тряпки зі старих майок чоловіка. Але найгіршою проблемою був – кіт!

Півтора року мене не було в Україні. Я вважала своїм обов’язком захистити дитину, єдину з нашим чоловіком доньку.

Але повернувшись в кінці жовтня і пробувши в квартирі дві неділі, я знову спакувала чемодан і повернулася в Німеччину. І так, скажу відразу ж, до Лукаса, який вже давно показував мені свої знаки уваги.

З чоловіком ми довгий час жили на орендованій квартирі. Різне було, бо часи для нас були важкі. Рахували кожну копійку, а потім і дочка з’явилася, якій потрібно було багато чого купляти, а за що, хто його знає.

Вадим мій на будові працював. Робота то була, то її не було. Ще влітку і осінню добре, а зиму ми сиділи на дитячих виплатах і заглядали в гаманці моїх батьків, бо свекри мої відразу ж сказали, щоб на них ми не розраховували.

– Створили сім’ю, то ж давайте собі раду.

Ми і давали, як могли…

В 2020 році я отримала від бабусі і дідуся однокімнатну квартиру в “хрущовці”. Чоловік трохи підзаробив грошей, ми вирішили її продати, докласти і купити більшу і в кращому районі.

Прожили ви в цій новій квартирі десь з пів року, як почалось повномасштабне.

Я хвилювалась за доньку, тому за тиждень часу ми були в Польщі, а через деякий час переїхали в Німеччину.

Я не сиділа там і не чекала на виплати. За місяць часу я влаштувалась на завод – фасувальником кормів для тварин.

Робота не легка, але я вже мала чим відволіктись.

Нашій з Вадимом дочці вже десять років, тому я сміло залишала її дома, до того ж вона навчалася спершу онлайн.

Свекруха вже три роки, як жила в селі одна. В нас з Тамарою Іванівною не прості стосунки, тому дізнавалась про її здоров’я я зазвичай від чоловіка чи дочки, якій бабуся інколи телефонувала.

Як виявилося, чоловік відразу ж перевіз свою маму до нас в квартиру, але що мене обурило, мене ніхто навіть не спитав.

– А що, мій син сам собі мав їсти готувати? Ти ж його покинула. Чого там було стільки сидіти?, – говорила свекруха, коли я таки з дочкою перед першим вереснем повернулася додому.

В своїй квартирі я почувалася чужою. На кухні все було розставлене по її. Всі каструлі в жирі, бо свекруха, бачте, плином для миття посуди не користується, бо все це шкідливо. На батареях висіли якісь тряпки зі старих майок чоловіка, а мої рушнички були вискладані на полиці для краси.

Але найгіршим було те, що Тамара Іванівна привезла в нашу квартиру кота, а в мене на них алергія.

– Що будемо з ним робити?, – спитала я у чоловіка.

– Як що, це кіт мами. Не можемо ж ми його на вулицю викинути.

– А в селі у когось з сусідів не можна було залишити?

Вадим лише скоса подивився на мене.

Додому в село вона повертатися не збиралася, бо вже звикла жити біля сина, з котом також прощатися не хотіла, бо це маленьке пухнасте створіння хоче її теплоти і уваги. А на мою алергію всі махнули рукою.

Два тижні я протрималася, спакувала в чемодан речі і повернулася з дочкою до Німеччини.

Десь пів року, як за мною доглядав один німець. Я ж навіть на каву з ним не ходила, бо в мене ж чоловік. Але тепер все змінилося…

Читайте також: Ліда почала звинувачувати мого чоловіка, що то він викликав на неї поліцію, і по його вині вона попала на гроші. Почала казати, що ми ще поплатимось за це. Ми намагались пояснити, що нас того дня навіть дома не було і ми нічого не знали. А вже через день вийшла місцева газета, де чорним по білому було все описано, ще й фото зроблене дроном опублікували. Ходила вона, як не вмита, але пробачення так і не попросила

Якщо зі мною ніхто не рахується, то і я не буду. Коли я сказала про розлучення, свекруха на задньому фоні звернулась до чоловіка.

– А я тобі казала, що в неї там хлоп є. Але нічого, ми разом впораємось!

Єдине, не знаю, що робити з квартирою. Прийдеться через суд майно ділити, але це вже геть інша історія.

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!

You cannot copy content of this page