– Як ти думаєш цю дину на ноги ставити? Скоріш за все, у тебе, ні освіти, ні роботи, ні чоловіка. Ти не розумієш, у що вляпалася, в свої то шістнадцять. Я то свого у двадцять три на світ привела, і то, якби не свекруха з допомогою, не знаю, чи впоралася б. – Я стояла на коридорі і погладжувала животик. А потім не стрималась. – Дорогенькі мамочки, це не перша моя дитинка. Дома мене чекає п’ятилітній синочок.
***
Коли я чекала свою дочку, на терміні 38,3 тижнів я загриміла в стаціонар. Два рази на день, як це прийнято, ходили на пост до медсестри для вимірювання тиску. Дуже скоро я звернула увагу, що дівчата з іншої палати дуже косо на мене дивляться і перешіптуються між собою.
Я людина прямолінійна, тому і запитала прямо в лоб, в чому справа, а то раптом на мені з’явилися візерунки або виросли квіти, а я і не в курсі. Виявилося, причиною підвищеної уваги до моєї скромної персони став мій вік. Ніхто з дамочок навіть не потрудився його точно дізнатися, забуваючи про те, що зовнішність все-таки оманлива.
“Ну ти така молода, я навіть не знаю, як ти будеш справлятися з малюком, мені ось 21 рік, і я і то не впевнена” – почала одна. “Так-так, я тільки в 25 зважилася, а ти майже на 10 років за мене молодша, куди тобі дитина?” – підхопила інша.
Все зрозуміло, панянки вирішили підвищити свою соціальну значимість і самоствердитися за мій рахунок. Що ж, вони не перші, і ця гра мені безумовно подобається. Бачити в кінці розгублені обличчя опонентів – безцінне.
“Не хвилюйтеся, я знаю як обходитися з дітьми, у мене вже є син, я чекаю другу дитину!” – сказала я, передчуваючи реакцію дамочок-наставниць-вчителів життя.
І понеслася душа в рай. -Ти що, першого в 15 на світ привела?
– У тебе погодки? Ти з глузду з’їхала, в твоєму-то віці!
-Ти що думала? Напевно ні освіти, ні роботи, на що дітей ростити будеш?
-Куди дивиться твоя мати, де соцслужби, хіба так можна?
Я сиділа і ледве стримувала сміх, дочка в животі штовхалася, напевно, їй теж було весело. А в голові крутилося: “Слава Богу, що перед ними не справжня 16-річна, інакше вона могла такий пресінг “дорослих” 20-25-літніх тітоньок не витримати, і наробити дурниць”.
Втім, настав час поставити цілком собі резонне питання: “а з чого ви, любі панянки, взяли, що мені 16?” “Визначили за зовнішнім виглядом. Ось візуально ніяк не більше”- відповіли дівчата. В іншому, не вони одні такі. Адже випивку на новий рік мені до сих пір без паспорта не продають.
“Моїй старшій дитині скоро 6 років” -і я бачу, як їхні обличчя змінилися, як в голові починається розумовий процес. Адже виходить, що навіть якщо б я сина народила в 14 (що мало ймовірно), то на момент завершення цієї історії мені повинно бути близько 20, але ніяк не 16 років. “Видихніть, мені 27, і з моїми дітьми все буде окей” – кажу я, і прямою повз їхні перекошені обличчя.
Мораль цієї “байки” така:
1) не варто судити про людей по їх зовнішності;
2) якщо вже влазити зі своїми моралями в чуже життя (що, звичайно, краще зовсім не робити) варто попрацювати, хоча б зібрати достовірну інформацію про людину.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
