Я довіряла чоловікові і дбала про сім’ю. Роман став часто їздити у відрядження і зовсім недалеко від неї дізнався, що він знайшов коханку.

В свої молоді роки я змогла облаштувати дуже красиво і стильно наш дім. Також я подарувала коханому двох чудових донечок.

Я завжди прибирала, готувала і навіть знаходила хвилинку для зарядки. Доньки ходили охайно одягнені, були маленькими принцесами. Ну ще ще потрібно для щастя?

Роман, мій чоловік, працював у компанії IT-фахівцем. Він був на роботі з ранку до вечора. Він опікувався нами матеріально. Я могла купити що завгодно, незалежно від ціни.

Я поважала його робочий час, і коли він був вдома, я намагалася створити приємну атмосферу. Іноді я була втомлена, особливо, коли дівчата погано спали вночі, але попри це я намагалася виглядати охайно.

Чоловік часто їздив у відрядження. Йому доводилося відвідувати заклади в інших містах. Зазвичай він був у відрядженні два дні. Я звикла до цього.

Але раптом компанія почала “розширятися” і співробітники повинні були працювати навіть на вихідних інколи.

Тут то я вже не змовчала.

– Василино, я маю піти на корпоративний захід цими вихідними. Я не хочу, але я не можу його пропустити. Я б краще був вдома з вами, моїми дівчатами, – повідомив мені Роман. Мені було дивно, що компанія наказує працювати навіть на вихідних.

Я постійно питала Романа, чи обов’язкові ці зустрічі.

– Невже ти повинен весь час там бути? У тебе сім’я, ми хочемо твоєї уваги.

Мені хотілося плакати. Була велика “буря”, чоловік почав обурюватися, що він все робить заради нас, а мені все недогода.

Він сказав, що терпіти не може моє прагнення досконалості. Що його дивує ідеальний світ, який я створюю. Стерильне середовище нашої квартири, де все має своє місце, не дає йому дихати. Діти як з журналу, де мама поправляє кожну волосинку на голові.

Він мені тоді сказав: “Звичайно, це не обов’язково. Я тікаю від тебе. Там весело, на відміну від обстановки дома. Насправді це добровільний захід. І це навіть не стосується роботи”.

Я дивилася на нього і не могла повірити своїм вухам.

Роман йде з дому на вихідних просто щоб не бути зі мною. Я цього не зрозуміла. Він ніколи не казав, що незадоволений. Мені завжди здавалося, що йому подобається те, як я займаюся господарством.

Зрештою чоловік повідомив, що закохався в колегу. Що вона не така ідеальна, як я. Але вона весела, вона легка. Йому не потрібно бути стерильним, як зі мною. Але вона вміє радіти життю.

Я запнулася: “То як ти уявляєш наше майбутнє?”, – запитала я Романа, а він з відповіддю не забарився.

– Ми розлучимося. Я не залишу тебе без нічого. Ти з дівчатами будеш мати все що захочеш, але жити з тобою я не буду. Мені біля тебе дуже тісно. Я хочу свободи…

Так і сталося. Він пішов. Моїй мамі довелося якийсь час допомагати доглядати мені за дівчатами, щоб я могла зібратися до купки. Вона брала їх на вихідні, а я просто лежала на дивані й лила сльози.

Вже минуло трохи часу, але легше мені не стало. Я живу у ідеальному світі, але тепер він зламаний. Я досі не розумію, чому мій чоловік так вчинив.

Він завжди казав мені, що я створила гарний дім він пишався нашими прекрасними дівчатами. А тепер він віддає перевагу бардаку дома, бо нова його дамочка моя повна протилежність.

Як мені бути? Як все це пережити?

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!