– Напевно, твій ведмедик грає з тобою в хованки, – заспокоювала Надя свою донечку Веронічку, а у самої все стискалося. Де ж міг подітися її улюблений ведмедик? Це ж останній подарунок тата.
…Коли лікар покликав її в кабінет і повідомив, що Остапу залишилося жити декілька місяців, Надія спочатку подумала, що це невдалий жарт. Як, її чоловік, такий сильний і ніжний, такий коханий – і це? В останню зустріч він подарував Веронічці ведмедика.
– Я завжди тебе любитиму, – намагаючись стримати сльози, говорив Остап, прощаючись зі своєю донькою. – Вдень буду приходити сонячним промінчиком, а вночі буду дивитися на тебе з зірочки. Побачиш веселку на небі – знай, що це я її для тебе намалював. А замість мене поруч з тобою буде ведмедик.
Тому нічого дивного, що відтоді Вероніка з ним не розлучалася. А скільки бідоласі довелося пережити! Якось Мишка схопила сусідський собака. Його ледь вдалося «врятувати». Але потерпілий вимагав термінової допомоги, тому що у нього була відірвана лапка.
У той час, поки Надя обережно намагалася пришити її, Вероніка гладила ведмедика по голівці, заспокоюючи, ніби дитину. Вона ставилася до нього, як до живого, бо це був останній татів подарунок. Тому, коли ведмедик пропав, Надя відклала всі свої справи і кинулася на пошуки.
Мама з донькою перерили в квартирі все, що могли, але Мишко наче крізь землю провалився, його ніде не було.
– Може, ти залишила його в школі? – Надя спробувала заспокоїти доньку, на очах у якої виступили сльози. – Там ми його завтра знайдемо!
Наступного дня Надя сама перешерстила всю шкільну роздягальню, але ведмежати ніде не було.
Вчителька, бачачи, що дівчинка ось-ось розплачеться, запропонувала:
– У мене є ідея! Ти, напевно, пам’ятаєш, як виглядає твій улюблений Мишко. Намалюй його з усіма найдрібнішими деталями. Потім ми зробимо ксерокопії, і ти розвісити малюнки в парку, дворах, кудою ти ходиш додому. Ми напишемо, що ведмедика терміново розшукує дівчинка, яка дуже його любить і сумує. І тоді він точно знайдеться.
Очі дівчинки вмить стали сухими. Вона відразу ж почала малювати свого ведмедика. Малюнок відксерили і розвісили де тільки можна. Крім того, Надя виклала його в соцмережах і написала, чому іграшка для неї дуже важлива.
– Думаєш, тепер він знайдеться? – з надією в голосі запитала Веронічка.
– Ми повинні в це вірити, – обняла її мама.
…З кожним днем надія, що ведмедика повернуть, згасала. Ні, люди приходили, дзвонили і навіть ведмедиків приносили. Але вони були не ті. Вероніка все більше хмурилася, замикалася в собі.
Надя вже зовсім зневірилася, що іграшка знайдеться, як раптом пізно ввечері, коли вже поклала донечку спати, помітила на своїй сторінці в соцмережі нове повідомлення. Писав якийсь невідомий чоловік на ім’я Роман.
«Вчора ввечері біля смітника я помітив іграшкового ведмедика. Скидаю вам фото. Може, це він?»
Надя відразу впізнала Мишка по пришитій лапі. Брудний, пошарпаний, але це був той самий ведмедик, якого подарував Веронічці Остап. Вона тут же відписала незнайомцеві. Роман попросив на зустріч обов’язково взяти Вероніку.
Як же дівчинка раділа і обіймала свого улюбленця! Дорослі спостерігали за її радістю і тихо посміхалися. В той день Роман запросив маму з донькою в кафе. А потім Вероніка побігла на гірки і батути, а дорослі розговорилися. Надя розповіла про свого чоловіка і чому для Веронічки цей ведмедик такий важливий.
У Романа була своя сумна історія.
– У мене була дочка Соня. Вона любила малювати. І коли я побачив Веронічкин малюнок, відразу подумав, що це доньчин. Одного разу ми поверталися пізно ввечері з дня народження її подружки. Накрапав дощ, вулиці були слизькими. І по такій дорозі мажор пішов на великій швидкості на обгін! Не впорався з керуванням… Одним словом, її не стало в одну мить … А я чомусь вижив, – зітхнув Роман, і в його очах блиснули сльози.
Чоловік також розповів, що після тієї аварії з дружиною розлучилися – вона звинувачувала його в тому, що сталося з донькою.
Важкі життєві обставини якось зблизили Надю і Романа. Жінка відчула, що це не остання їхня зустріч.
І дійсно, весь наступний місяць вони бачилися щовихідних. Ходили в кіно, парк, на каток. Роман дуже трепетно ставився до Вероніки. Балував її і кожен раз щось дарував.
– Знаєш, дядько Рома такий хороший. Я б хотіла, щоб він був моїм татом, – якось несподівано заявила дівчинка.
Надя задумалася. Остапа немає вже три роки. Звичайно, ніхто і ніколи його не замінить. Але Вероніці потрібен тато. Вона це бачила по тому, як дочка стала з нетерпінням чекати зустрічі з Романом. Так що там лукавити: Наді він теж подобався. Жінка відчувала, що це той чоловік, з яким вона могла б жити. Однак боялася обпектися. А що, коли Роману вони не потрібні, і він проводить з ними час від нічого робити? Вероніка ж все більше прикипала до нього. Надя твердо вирішила з’ясувати стосунки.
Роман йшов на зустріч з радісним настроєм.
– Привіт! – весело посміхнувся дівчатам і простягнув Наді букет, а Вероніці… ведмедика. Точну копію тієї іграшки, тільки в рожевому вбранні. – Це дівчинка-ведмедиця. Щоб твоєму Мишкові не було сумно самому. Знаєш, нам, чоловікам, дуже важко жити без дружини і дочки.
Сказав – і пильно подивився Наді в очі. Жінка посміхнулася у відповідь, а Веронічка міцно-міцно обняла Романа. Тепер у неї знову є тато.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
