Як же Оля любила своїх маленьких підопічних! На прогулянці діти бігали, грали, спостерігали за птахами, які звили гніздо на дереві, розташованому на території дитячого садка. Після прогулянки діти роздяглися, прибрали речі в шафки і зайшли в групу. Ольга була впевнена, що все в порядку, як треба…
Це був дуже голосний і резонансний випадок у нашому містечку.
Ольга працює вихователем в дитячому саду. Їй дуже подобається працювати з дітьми. Людина вона добра, чуйна, а найголовніше – любить дітей. За десять років роботи вихователем не було у неї зауважень, як з боку батьків, так і адміністрації дитячого садка.
Діти на її тепле ставлення до них завжди відповідали дитячими щирими посмішками і для неї це було найкращою винагородою. Стільки авторських ігр, вигадала вона для своїх маленьких улюбленців!
То був звичайний день. Після обіднього сну малечі Ольга вийшла з дітьми на прогулянку.
Всіх дітей вона знала добре, якщо хто кого образив, або плакав, вона уважно вислуховувала всіх, і приймала правильне рішення у ситуації, яка виникла, всіх мирила.
На прогулянці діти бігали, грали, спостерігали за птахами, які звили гніздо на дереві, розташованому на території дитячого садка. Після прогулянки діти роздяглися, прибрали речі в шафки і зайшли в групу.
Ольга була впевнена, що все в порядку, як треба.
Минуло дві години після прогулянки, стали приходити батьки за дітьми.
Світлана помічником вихователя працювала лише кілька днів, свою роботу виконувала сумлінно, але не всіх дітей і батьків запам’ятала. Залишалося до закінчення робочого дня кілька хвилин, коли в групу зайшла медсестра і повідомила, що в дитячий сад надійшов дзвінок про те, що сусіди сім’ї Іванових звернули увагу, що біля будинку, на ганку сидить Стьопа і чекає батьків, сам прийшов з дитячого садка.
Олі від такої інформації стало не по собі. Як Стьопа виявився у себе вдома? Яким чином туди потрапив?
Адже, будинок, де живе сім’я Іванових, в п’яти кілометрах від дитячого садка!
Та для Ольги така історія закінчилася без наслідків. Батьки не стали писати на неї заяву і скаржитися, а для Олі це був урок на все життя. Видно, над хлопчиком розправив свої крила ангел…
Алек вона не проконтролювала дітей!
Виявилося, що спокійний і тихий Стьопа образився на одного хлопчика, і вирішив піти додому, а дорогу він добре знав. Добре, що все обійшлося і з хлопчиком нічого не сталося!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди