– Як же я тепер буду без нього жити? А Яночка? Вона ж батька, коли виросте, геть знати не буде. Ой, горе то яке. Доні всього ж два місяці! – Я втішав, як тільки міг, хоча й в самого на душі було дуже погано, як-не-як, а брат, хоча й двоюрідний. Батькам я зателефонував, ті одразу на нічний поїзд сіли, а зранку пролунав дзвінок, який підняв усіх на ноги.
***
Мій брат, Руслан, все життя вважав себе невдахою. Але стався в його житті випадок, який змусив Руслана повірити, що Всесвіт до нього дуже прихильний.
Справа була пізно ввечері. Руслан повертався з роботи додому. Поспішав. Його доньці тоді було два місяці, розумів, що дружина за день втомилася сильно, треба їй допомогти хоч якось, увагу приділити. Купив квіти. Троянди білі, її улюблені.
Словом, біг щасливий Руслан додому, а тут на нього візьми і впади квітковий горщик. Чи то впустила господиня криворука і сховалася, чи то не міцно стояв на чиємусь балконі і сам упав. Цього ми так і не дізналися.
Але від удару Руслан впав. Поруч гуляв якийсь дідок з собакою, підбіг відразу, сподівався допомогти, швидку викликав. Тільки лікарі руками розвели. А що допомагати-то, вже не було кого.
Подзвонили дружині. Сказали, вранці приходьте благовірного свого забирати. Ольга відразу в істерику впала. Мені подзвонила. Я примчав до неї. До ранку так і сиділи, світло у всіх кімнатах горіло.
– Як же я тепер? – ридала Ольга. – Він же для мене все. Яночка без батька буде рости. Як же це.
Втішав я її як міг. Батькам Руслана повідомив. Ті жили в іншому місті. Так вночі зібралися і на вокзал примчали. Горе-то яке.
Я сам ледве тримався. Руслан мені хоч і двоюрідний, але ближче рідного.
А вранці телефонують нам. Вибачте, помилочка вийшла, живий ваш родич.
Оля відразу в обморок упала. Я поїхав туди і давай все з’ясовувати. Виявляється, вночі санітарка там прибирала. Безстрашна жінка, Анна Андріївна, в минулому звичайна продавчиня в місцевій кондитерській, не встигає зробити все вчасно, тому залишається там на ніч.
Ось вона наводила порядок, а тут дивиться, з рани чоловіка не просто капає кров, а пульсує. Ось вона і зрозуміла, що живий він. І підняла шум на всю лікарню.
Ось так Руслан відсвяткував свій день народження.
– Добре хоч кремувати не встигли, – люблю з того часу жартувати я.
А Руслан тільки посміхається у відповідь. Щасливий він дуже, що Бога обдурив.
А Анну Андріївну своєю другою мамою рахував. Так її і відвідував до самого її відходу. Цукерки завжди приносив, тістечка її улюблені і обов’язково квіти.
До слова, Олі його, яка і дня прожити ніби як без Руслана не могла, втекла від нього через пів року після “воскресіння”. І Яночку залишила. Ну нічого, не пропали.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!