“Які 3000 гривень? Я просто помилася!” – пролунав обурений голос свекрухи, коли вона побачила мій список зіпсованого. Я твердо відповіла: “Це мінімальна вартість того, що ви знищили, Людмило Василівно, і я чекаю компенсації”

Я поїхала у відрядження, а свекруха вирішила перетворити мою квартиру на салон краси. Вона ще й бразилася, коли я виставила їй рахунок за збитки.

Повертаючись додому після тижневого інтенсивного відрядження, я мріяла лише про одне: гаряча ванна, тиша та власне ліжко. Робота була виснажливою, але принесла гарний контракт, тож я була сповнена гордості та втоми.

Ми з чоловіком, Борисом, давно мріяли про власне гніздечко, і ось уже рік, як ми придбали двокімнатну квартиру. Кожен куточок я облаштовувала з любов’ю та увагою до деталей.

Особливою гордістю була ванна кімната – світлий кахель, нова сантехніка, велике дзеркало з підсвіткою і, звичайно ж, цілий арсенал моєї улюбленої, недешевої косметики та парфумерії. Все це мало стати оазою спокою, але двері моєї квартири відчинили портал у зовсім іншу реальність, де панувала незрозуміла мені нахабність.

Мій чоловік, Борис, зустрів мене на порозі з вимушеною посмішкою і якоюсь дивною нервозністю в очах, яка одразу мене насторожила. Зазвичай він зустрічає мене з букетом і не може відірватися від обіймів, а тут якась метушня, очі бігають.

Я одразу відчула, що щось сталося, і передчуття підказало, що це стосується його мами, нашої “улюбленої” свекрухи, пані Людмили.

Вона жінка доволі владна, вважає, що її думка – закон, і не надто зважає на особисті кордони, особливо наші з Борисом. Ми вже не раз мали “цікаві” історії, але те, що я побачила, коли зайшла у ванну кімнату, перевершило всі мої попередні “досягнення” у стосунках із Людмилою.

Я зайшла до ванної, а Борис пішов на кухню робити мені каву.

– Я зараз, Віко, ти тільки не… – його голос обірвався, і це було останнє, що я почула перед тим, як відчинила двері.

У ту ж мить втома від перельоту та роботи зникла, поступившись місцем суміші подиву та обурення. Це була не моя ванна кімната, принаймні не та, яку я залишала тиждень тому.

На білому кахелі були плями – не просто краплі, а якісь розводи, схожі на засіб для фарбування волосся, чи, можливо, хну. У повітрі стояв дивний запах – суміш дешевого лаку для волосся, чогось хвойного і… оцту?

Моя велика, розкішна баночка з соляним скрабом “Морська насолода”, яку я привезла з-за кордону і якою користувалася лише “по святах”, була майже порожня. Вона стояла відкрита, а поряд – пензлик і пластикова мисочка з якимось напіввисохлим місивом.

– Борисе! – я не кричала, але мій голос був настільки гучним і напруженим, що чоловік прибіг миттєво.

– Віко, кохана, ну, не хвилюйся, я все приберу! – він кинувся до мене, намагаючись обійняти, але я відсторонилася.

– Що тут сталося? Хто дозволив?!

– Мама приїжджала, – зітхнув він, опустивши голову. – Вона приїхала на кілька днів до знайомої, а в тій проблеми з водою були, ну, і вона зателефонувала мені…

– І ти дозволив їй тут “погостювати”, поки я у відрядженні? – я пронизала його поглядом. – Борисе, ми ж домовлялися! Жодних “гостей” без згоди, тим більше коли нас немає. А тим більше, коли йдеться про пані Людмилу, яка завжди поводиться, як у себе вдома!

– Вона сказала, що їй просто “потрібно прийняти ванну” і “випрати кілька речей”. Я ж не знав, що вона тут… облаштує студію краси!

Я не могла відвести погляд від своєї косметичної полички. Мій улюблений, дорогий крем для обличчя з ефектом ліфтингу – кришечка нещільно закрита, а самого крему залишилася приблизно половина. Парфуми, ті, які мені подарували на ювілей, стояли на підвіконні, де я їх ніколи не тримаю, і від них ішов якийсь дивний запах, наче ними намагалися щось замаскувати.

– Скраб, крем, мої маски для волосся, – я перераховувала вголос, відчуваючи, як усередині все кипить. – Це ж усе коштує чималих грошей! Я це купувала для СЕБЕ, Борисе!

Він намагався щось виправдати, але я його не слухала. Під час “гостювання” Людмили не тільки моя ванна перетворилася на склад підручних матеріалів, а й рушники, нові, пухнасті, які я спеціально купила до нашої річниці, тепер мали виразні плями якогось незрозумілого походження.

– Я зараз зателефоную мамі, Віко, – сказав Борис, побачивши вираз мого обличчя, але я його зупинила.

– Ні, Борисе. Це вже не про “вибачте” чи “я приберу”. Це про повагу до нашого простору, до моїх речей і до наших спільних домовленостей.

Я швидко зібралася з думками. Замість того, щоб влаштовувати скандал, я вирішила діяти методично. Я сфотографувала все: плями, порожній скраб, майже використаний крем. Потім сіла і зробила детальний список.

1. Скраб для тіла: (використано 90%).

2. Крем для обличчя: (використано 50%).

3. Набір рушників, 2 шт. (зіпсовані, потрібна хімчистка, або ж нові).

4. Засоби для прибирання та дезінфекції, які потрібно купитию

5. Ремонт кахлю та очищення швів (оцінка майстра).

Загальна сума збитків вийшла не такою вже й маленькою – близько 3 000. Все це оформила у вигляді електронного листа з прикріпленими фотографіями і відправила Людмилі.

Зателефонувала я їй сама, за кілька годин.

– Доброго дня, Людмило Василівно. Я повернулася з відрядження.

– О, Вікторіє, ти вже вдома! – її голос був занадто солодким. – Я тут трішки заходила, але ж…

– Людмило Василівно, ви отримали мій електронний лист? – я говорила спокійно і твердо, без зайвих емоцій.

Запала довга пауза, потім пролунав обурений схлип.

– Рахунок? Який рахунок?! Ти мені виставляєш рахунок за те, що я помилася у квартирі мого сина?!

– Це наша спільна квартира, Людмило Василівно. І ви не просто “помилися”. Ви перетворили нашу ванну на салон краси, використовуючи мої особисті та дорогі речі, не питаючи дозволу, і зіпсували наше майно, – я зробила акцент на останніх словах. – Це не було “гостювання”, це був, вибачте, акт нахабності та зневаги до наших кордонів. Я оцінила збитки та вартість заміни зіпсованого і, відповідно, надіслала вам рахунок.

– Ти просто жадібна! Це ж твій чоловік! І його мама! Ти хочеш, щоб я компенсувала тобі якісь твої баночки? Та це нечувано! – голос Людмили підвищувався. – Ти ще й фотографії зробила! Ти що, мені не довіряєш?

– Саме так, Людмило Василівно. Я вам не довіряю, коли йдеться про наш дім, – я тримала себе в руках. – А ці баночки – це мої особисті гроші, зароблені важкою працею, і я вимагаю поваги до них. Борис уже прибрав після вас, але зіпсоване майно залишилося зіпсованим.

Я чекаю оплати протягом трьох робочих днів. Якщо ні, то ми з Борисом будемо думати, як ще можна захистити наші кордони від непроханих “спа-візитів”.

Людмила Василівна кинула слухавку. Борис був у “розгубленості” і намагався мене переконати, що я “занадто різка” і “треба було просто поговорити”. Але я знала, що “просто поговорити” не допоможе, коли людина свідомо ігнорує правила і кордони.

Через день Борис отримав від мами “переказ на подарунок Вікторії”, рівно на ту суму, яку я вказала в рахунку. Жодного слова вибачення. Лише повідомлення: “Передай цій жінці, що я більше ніколи до них не прийду”. Образа була настільки показовою, що навіть Борис зрозумів: мама не покаялася, а просто змирилася з фактом.

Я використала ці гроші, щоб купити нові рушники, новий скраб, крем і замовила повне професійне прибирання ванної. Двері нашої квартири тепер закриті для “гостювання” пані Людмили, коли нас немає вдома. І я вважаю, що ці “3 000 гривень” – найвигідніша інвестиція в наш сімейний спокій.

А що ви думаєте, дорогі читачі? Чи правильно я вчинила, виставивши свекрусі такий детальний рахунок за її “спа-вікенд”?