Яків Іванович переїхав жити до свого сина, невістки і чотирирічного онука.
Руки дідуся тремтіли, очі погано бачили, хода була невпевненою.
Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки і слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини і макарони сипалися з ложки на підлогу, коли він затискав в руках стакан, молоко розливалося на скатертину.
Син і невістка все більше дратувалися через це.
– Треба щось зробити, – сказав син.
– З мене досить того, як він шумно їсть, пролитого ним молока і розсипаної їжі на підлозі, – погодилася з чоловіком Марина.
Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї разом насолоджувалися обідом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому почали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини мигцем поглядав на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім сам. Відтоді єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він впускав вилку або розсипав їжу.
Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив Петрика граючим з дерев’яною тріскою на підлозі. Він ласкаво запитав малюка:
– Чим ти займаєшся?
Так само довірливо хлопчик відповів:
– Я роблю маленьку миску для тебе і мами, з якої ви будете їсти в куточку, коли я виросту.
Петрик посміхнувся і продовжив займатися своєю справою. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили на кілька хвилин дар мови.
Потім сльози заструмували по їхніх обличчях. І хоча жодного слова не було сказано, обоє знали, що треба зробити.
Того вечора чоловік підійшов до Якова Івановича, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу.
Тепер дідусь завжди їв разом з родиною. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не турбувалися, коли падала вилка, розливалося молоко або бруднилася скатертина…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, freepik
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
