Я пізня дитина. Моя мама мене народила в 42 роки. У неї був невдалий шлюб, а потім вона розлучилася і від свого друга народила мене. З рідним батьком ми в добрих відносинах. Зараз мамі 77 років. Рік тому вона стала втрачати пам’ять і погано себе почувати.
Згодом дрібниці переросли в реальні проблеми, і вона навіть стала небезпечною. Щоб вийти з дому, мені потрібно було перекрити газ, відключити воду, ручки від вікон заховати. Кілька разів сусіди скаржилися на запах газу.
Вона могла розмовляти вночі, проявляти агресію по відношенню до мене, обзивала мене, себе калічила. Я збирався одружитися, але довелося відкласти на час, моя наречена все зрозуміла. Дітей у мене немає, але це і добре, інакше довелося б розриватися між ними і мамою.
Хорошу доглядальницю знайти складно, та й мама не йшла на контакт. Вона слухала тільки мене. Коли вже нерви здавали, я кричав на неї. Вона плакала, я шкодував. Нерви здають миттєво, і починаєш просто ненавидіти людину.
Якось батько прийшов провідати матір і сказав мені, що варто зважитися і зробити крок. Після цього я і оформив маму в спеціальний заклад. Мені було дуже важко. Не спав, не їв. Постійно хотілося бігти і глянути, як вона там. Приїхав до неї через три дні. Вона не захотіла мене бачити.
Приїхав через тиждень, і ніби як все нормально. Вона не впізнає мене майже. Може запитати: “Як там Міша, зі школи прийшов?”. Мабуть, в пам’яті залишилося враження, що я був школярем. Я впевнений, що їй буде краще там.
Іноді нам варто думати про себе, а не про рідних. Батько сказав, що додивляючись мати, у якої з головою не все в порядку, я своє життя даремно витрачу. Зараз до матері приїжджаю кожні вихідні. Вона іноді плаче. Шкода, не сперечаюся. Але я більше не можу прибирати за нею і слухати крики в свою сторону. Заберу її додому, коли вже вона буде зовсім слабкою. Останні дні людина повинна провести у своєму будинку…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – tysol
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
