Живемо ми з чоловіком в селі, виховали двох доньок і сина. Дочки наші вже давно створили свої сім’ї живуть окремо від нас. А син наш зовсім недавно, як став на рушничок щастя.
Живе він з нами, привів нам невістку. Та та невістка сильно відрізняється від моїх доньок. Така панянка, модниця, що в цілому селі годі таку знайти.
Губи в неї не природні, то мені вже сусідка на це увагу звернула, я й не могла подумати такого собі, та почала придивлятись дивлюсь і справді ті губи, якби їх бджоли покусали.
Але то молодь пішла! Відчуваю, що зганьбить вона нас ще на все село.
Де той наш Артем дивився, та він хлопець в нас розумний, в свої 23 вже й на машину сам собі заробив, в хаті гарні ремонти, ще до весілля поробив, тай заробляє він пристойно, завжди, як то кажуть, при грошах крутиться.
Вчора моя невістка попрала одежу, і вивішала мені все попід хату. Скажу відверто, дивитись там не було на що: одні шнурки. Яку вони функцію виконують?
Та їй ще дітей чоловіку потрібно подарувати, а ті шнурки, вибачте мене, все там поперетискають, то як то називається?
Я змовчала, бо чоловік попросив, щоб я не пхалась. “Вони молоді, сучасні, їм краще знати, а наше діло допомагати чим можемо”.
Та цієї неділі сестра моя нас запросила на свій ювілей до ресторану, була запрошена там вся наша родина. Всі мої діти позїжджалися на таку подію. Так моя невістка так вибралася, що всі родичі мали що потім обговорювати.
Та вона ганьбить мого сина. Я вже тут мовчати не буду. Бачу, як я не втручусь, то далі вона на себе роги начіпить. Прийшла вона в ресторан в такій сукенці, як сітка, всю її через ту сітку видно.
Натягнула ті свої шнурки, ну ніякого встиду заміжня жіночка не має. Я не здивуюсь, як вона ще така до церкви прийде. Всю гостину я зі встиду горіла.
Та мої дівчата, повдягали собі такі гарні сукенки, в квіточки. Такі гарні босоніжки на зручному каблучку, на голові собі зачіски зробили.
А та натягнула такі шпиляги, що майже на пальцях ходила, волосся розпустила і все. Та як ти вже таку панянку бавишся, то хоч причешися гарно.
Я не знаю, люди добрі, як мені до тої невістки підійти? Як їй пояснити, що вдягається вона не пристойно?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило