fbpx

Якось вдалось мені у вихідні після церкви покликати сина з невісткою і улюбленим онуком до себе в гості. Такі зустрічі у нас рідкість, тому насолоджуюсь кожною хвилинкою з рідними. – Леся Дмитрівна, вам би на роботу краще вийти, а то ви з тим байдикуванням дома, нам сім’ю розвалите. Чи ви цього й домагаєтесь?, – я стерпла. – Та як тільки таке в голову могло прийти. Я люблю вас, і хочу піклуватися. І тут почалось

Ох і наслухалась я від Віки того дня…

Якось вдалось мені у вихідні після церкви покликати сина з невісткою і улюбленим онуком до себе в гості. Такі зустрічі у нас рідкість, тому насолоджуюсь кожною хвилинкою з рідними. – Леся Дмитрівна, вам би на роботу краще вийти, а то ви з тим байдикуванням дома, нам сім’ю розвалите. Чи ви цього й домагаєтесь?, – я стерпла. – Та як тільки таке в голову могло прийти. Я люблю вас, і хочу піклуватися. І тут почалось.

***

Звуть мене Леся. Мені 63 роки, я вимушена пенсіонерка. Цього року моє керівництво відправило мене на пенсію.

Я з таким рішенням категорично не погоджуюсь, збиралася ще працювати. А вони окаянні завели все одне: відпочивай, та доглядай онука.

Я б і рада, та невістка не довіряє мені в цій справі. Якось же я чоловіка її виростила… Гаразд, сьогодні не про це я хотіла розповісти.

Вдалося мені на ці вихідні покликати сина з невісткою та онуком. Виходить у мене це дуже рідко – 1 раз на місяць. Живемо ми поруч, але спілкування не виходить у нас.

Невістка Віка не працює, а онук ходить вже в школу. За чаєм я ще раз почала розмову про те, що мовляв я живу поруч, готова їм завжди допомогти.

Ви мовляв молоді, повинні бути на виду. Онука дуже люблю, ніколи не ображу. Готова водити і на гуртки і куди завгодно.

Невістка моя змінилася в обличчі, ніби обшпарили її. Почала нервувати, говорити, що я лізу не в свою справу, постійно суну свій ніс в їх сім’ю.

Я почала невістку заспокоювати: “Вікуся, заспокойся, ну не потрібна вам моя допомога, значить не потрібна”.

Але мою невістку понесло, стала згадувати всі образи свої, а в кінці сказала, щоб я влаштовувалася на роботу, занадто мені нудно вдома, ось і лізу куди мене не просять.

Що тут і скажеш?! Далі сиділи мовчки. Син мовчав, намагався не дивитися мені в очі.

Діти пішли і я тільки тоді розридалася, як же все несправедливо. Я ж від щирого серця хочу допомогти. Правильно мені тут пишуть, що молоді повинні жити самі собі.

А може і правда пошукати мені собі роботу? Дуже мені важко сидіти вдома одній і без діла. Як ви думаєте?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page