З чоловіком ми одруженні більше шістнадцяти років, виховуємо дві прекрасні донечки, старшій Анні вже п’ятнадцять, а молодшій Веронічці одинадцять.
З чоловіком, все що ми маємо на даний час, а це величезний будинок поблизу міста, як в домі так і навколо в нас дизайнерське оформлення. В нас у кожного своя автівка.
І всього цього ми добились самі. Чоловік мій працює в IT сфері, ну а я лікар косметолог. У нас в домі завжди професійна доглядова косметика, адже я дбаю за здоров’я шкіри і волосся моїх рідних.
Мій чоловік сам з багатодітної сім’ї, у нього є ще брат і три сестри. Відразу зауважу, що жодна з його сестер не досягла таких успіхів, а ось брат постійно пропадає на заробітках щоб протримати свою сім’ю.
Якось з’явилась така традиція, що сестри чоловіка почали приїжджати до нас у гості на місяць під час літніх канікул у школі. Сказати, що це мені до вподоби я не можу, адже в хаті утворюється від таких гостей суцільний балаган.
В них є звичка брати речі і ніколи не класти на свої місця, що дуже мене дратує. Дочкам дуже подобається адже в такій великій компанії завжди веселіше.
Я почала помічати, що мої дівчата геть збились з режиму, перестають підтримувати порядок так як я їх вчила.
Та ці літні канікули я в більшості проводила на роботі, терпіла як могла їх присутність, вже через два дня наші гості мають їхати. Якось заходжу я в ванну кімнату і застаю таку картину, як одна із сестер мого чоловіка, зливає собі в баночки наші миючі засоби.
Я все розумію, мало з того що приїжджають вони гурмою без нічого, і користуються всім нашим, так вони ще й без дозволу беруть собі ще й додому.
Я вже більше не можу це терпіти, хочу відмінити цю традицію, та хвилююся, що своїми вчинками ображу чоловіка, адже він ріс в великій сім’ї і йому до вподоби такі зустрічі, тому знову мовчки на все закриваю очі.
Як позбутись такої традиції?
Автор – Успішна Емма
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Мені вдалося зруйнувати стосунки Ігоря з Іриною. Ну не пара вона йому. Але якби я знала, що він зв’яжеться з тою Мариною, і в них навіть до весілля дійде, то б не робила того вчинку. Відразу ж вона мені видалась мутною, а на самому весіллі я це для себе підтвердила. Тільки шкода, що мій син сліпо не вірить моїм твердженням. Я ж на власні очі бачила ці “воркотіння”, коли подихати свіжим повітрячком вийшла
- Я дуже не хочу, щоб синочок платив аліменти колишній, вона й так все хитро обставила. Все, вони для нього – перегорнута сторінка! Ми з сином не знаємо, що й робити. Після весілля молодих я дозволила їм жити у моїй квартирі. Василя на той момент вже не стало. Сама переїхала до приватного будинку. Катя наполегливо потребує грошей щомісяця. Хіба треба платити аліменти на неповнолітніх дітей, якщо віддав квартиру? А якщо її взагалі скоро чужий дядя ростити буде, вітя якийсь чи саша?
- Коли мені було 23 роки і мене в селі ніхто заміж не кликав, а мама й тато вже насідали, адже їм ще молодших треба піднімати, я поїхала зі знайомою в Польщу і там через кілька років вийшла заміж за літнього поляка. Тепер я ще молода і досить заможна вдова з квартирою у старому будинку у Кракові. Вчора зібрала речі мами й сестер – ну скільки можна? Мама пообіцяла залишити мене без спадщини
- Так, я залишила свого сина, але ж не на чужу людину, а на рідну бабусю, а сама подалася за Євгеном до Херсону. Я ж мала право на кохання. Але якщо мене Євген любив, то про мого сина і чути нічого не хотів. Та зараз все змінилося, Євген покинув цей світ, а його діти прогнали мене з квартири. Я надіялась, що Богдан подасть мені руку допомоги. Єдине, що він сказав: “Ти проміняла мене на чоловічі штани! Бачити тебе не хочу!”
- Вчора Іванка прийшла до мене на чай ввечері і розповіла історію, в яку мені важко повірити. Прокинулась вона вночі від того, що по всій кімнаті були розпилені улюблені її парфуми, які так любив Василь. Та так сильно, а Іванка говорить, що вже давно ними і не користувалась, тому здивована була, як це могло трапитись, адже в будинку окрім неї більше нікого не було. А зранку на підлозі знайшла папірці від улюблених цукерок Василя. І ось сиджу я і думаю, чи фантазія так розбушувалась, чи дійсно правда