Так вийшло, що коли мені було 5 років, ми з мамою залишилися одні. Мій батько вийшов увечері в магазин і так і не повернувся. Ми шукали його, обдзвонюючи лікарні. Але його ніде не було.
Лише через рік ми дізналися, що він живе собі спокійнісінько з іншою жінкою буквально через квартал від нашого будинку. Але історія моя не про це.
— Познайомся, Сашко, це дядько Вова, — наче трохи соромлячись, сказала мама. – Він мій близький друг.
Я був дуже радий, що у мами з’явився близький друг. Я завжди був то в школі, то на тренуванні. Весь вільний час проводив із друзями на вулиці, що цілком природно для 9-річної дитини. А мама завжди була одна.
Я давно став помічати, що мама змінилася: почала одягати гарні сукні на роботу і більше часу проводити біля дзеркала. І очі в неї стали якісь інші – чи живі. І ось нарешті я познайомився з причиною маминої нескінченної радості.
— Дядько Вово, а ви тепер житимете з нами? – з надією спитав я.
Якщо чесно, мені дуже не вистачало тата. Мені, як і будь-якому хлопчику, треба було брати з когось приклад, з когось сильного та мужнього. І ось він, мій приклад, сидить переді мною.
— Якщо твоя мати не буде проти, — усміхнувся дядько Вова.
Виявилося, що мама навіть не проти. Ми стали жити, як одна сім’я. Щоправда, наша родина виявилася не дуже дружною. Проживши з нами буквально місяць, дядько Вова став на мене постійно сварити.
А мама чомусь за мене навіть не заступилася. Одного ранку, мама зібрала мої речі і ми з нею поїхали в якийсь «дитячий будинок». Я гадки не мав, що це за будинок такий.
— Ти поживеш тут із дітьми кілька місяців, дядько Вова зрозуміє, як йому без тебе погано, — казала мені мама. – Тоді я тебе заберу, і ми житимемо дружно.
– Добре, – погодився я. Там було стільки хлопців і мені здалося, що мені буде весело. Але пройшов місяць, другий, до кінця підходив рік, а мама за мною так і не приїхала.
Вона навіть не подзвонила мені жодного разу. Виявилося, що дядько Вова поставив її перед вибором: “Або я, або твій син!” І мама ухвалила рішення.
Пройшло вже багато років, але я ніяк не можу її пробачити. Я сам уже став дорослим дядьком. У мене троє чудових дітей. І я навіть не можу уявити свого життя без них. А ось мама колись змогла.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
