fbpx

Якщо чоловік, допомагаючи матері останній рік, думав що цей рік – єдиний, потім мати буде отримувати пенсію, то я з самого початку знала, що годувати нам її доведеться все її життя. Не на вулицю адже її гнати?

Виходу на пенсію моя свекруха, Ніна Олексіївна, чекала як манни небесної. Я до її очікуванням ставилася досить скептично: навіть я знаю, що жінка, ні дня у своєму житті офіційно не пропрацювала.

Останній рік Ніну Олексіївну радували ми з чоловіком. З батьком мого чоловіка свекруха розлучилася через пару років після його народження, а останні 20 років вона сиділа на шиї у коханця – чоловіка сусідки, Льва Миколайовича, досить забезпеченого чоловіка, в минулому році впорався ювілей – шістдесятиріччя.

Як тільки Льва Миколайовича наздогнала стареча неміч і він перестав мати потребу в послугах коханки, він дав моєї свекрухи від воріт поворот і став зразковим сім’янином.

Дружина Льва Миколайовича і раніше не скаржився Ніну Олексіївну, зараз і зовсім початку глумитися над покинутою жінкою, якій катастрофічно стало не вистачати коштів на життя.

Колись робота у Ніни Олексіївни була, правда недовго і без оформлення. Вона торгувала в наметі на ринку без офіційного працевлаштування, пропонувала послуги няні сім’ям з дітьми, мила підлогу в під’їздах. Але ніде вона не затрималася надовго, в силу свого поганого мови, який вона не хотіла тримати за зубами.

Коли ми з чоловіком познайомилися і зійшлися, Ніна Олексіївна не прийняла мене. Як так – її єдиного сина, в шостому поколінні, охомутать «сільська». Так, може я і з села, зате працювати вмію.

Я забрала чоловіка до себе і ми почали вирощувати свиней. Зараз у нас велике господарство, ми давно живемо в місті, а всіма справами на свинокомплексі заправляє керуючий.

Свекруха мене так і називає: свиня-цариця.

6 років тому я пропонувала свекрусі офіційне працевлаштування, щоб хоч якась пенсія у неї була. Вона фиркнула на мене, образившись пропозицією:

– Сама свиня-цариця, сина мого втягнула, ще й мене такою хочеш зробити? Так щоб я, міська в п’ятому поколінні, пішла працювати зі свинями? Це – твоя справа, в грязі колупатися. Не забувай – ти мені не рівня! – сміялась Ніна Олексіївна, обіймаючи свого годувальника, Льва Миколайовича.

Зараз ця кинута жінка пенсійного віку реве у нас на кухні. Скаржиться синові на несправедливість і болісно запитує:

– Жити то я на що буду? Нікому не потрібна – ні Левко, ні державі, ні тобі! Тобі-то може і потрібна, та дружина твоя – мегера, не дозволить тобі мамі допомагати. Ти ж навіть чхнути без дозволу своєї свині не можеш. – плакала свекровушка гіркими сльозами.

Я зайшла на кухню:

– Ніна Олексіївна, а вам не здається, що ображати людину, від якого залежить ваше майбутнє, в його ж будинку, це, як мінімум, недалекоглядно?

– А що я такого сказала? Правду! За правду не карають. Я придумала – я залишуся у вас жити. Свою квартиру здам, щоб було на що жити. Ганьба мені – ні один з моїх предків не здавав житло «понаїхали», навіть в голодне для нашої сім’ї час. Предки перевертаються від моїх слів!

Я закотила очі і пішла в кімнату. Свекруха мені не було шкода – вона не уявляла собі іншого способу життя, крім як затишно влаштуватися у кого-небудь на шиї. Зараз вона всіма силами намагалася прилаштувати свою нахабну п’яту точку на шию мого чоловіка. А отже – і на мою.

І якщо чоловік, допомагаючи матері останній рік, думав що цей рік – єдиний, потім мати буде отримувати пенсію, то я з самого початку знала, що годувати нам її доведеться все її життя. Не на вулицю адже її гнати?

Я не дозволила свекрухи турбувати спокій її предків і здати квартиру. Я погодилася виділити їй допомогу за однієї умови – вона кожен раз, беручи гроші, буде говорити:

«В ніжки вклоняюся Хрюшечка-свінюшечкам за грошики»

Так, знаю – звучить бредово. Але за стільки років постійних образ і знущань – вона це заслужила. Чоловік покрутив пальцем біля скроні, але грошима в нашій родині розпоряджаюся я, тому відмовити мене він не зміг. Свекруха, почувши про мій умови, образилася і грюкнула дверима:

– Не бувати такому! Я не буду так принижуватися! Так я краще голодувати буду!

Я знаю, що подзвонить, попросить грошей і понизиться, як миленька. Можете мене засуджувати, але нарешті я можу помститися за всі мої перемотані нерви!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page