Якщо розчепірити всі пальці на долоні і показати, ось стільки років мені скоро і буде. Я Олексій. У мене сім’я дуже крута, як трансформер! Мама, правда, поїхала. Спочатку вона лікувалася, довго лежала в ліжку, мене обіймала. А потім бабуся сказала, що мама поїхала в санаторій, дуже далеко. От би вона мені привезла супер героя Оптимуса Спрайма!

Після того як мама поїхала, тато теж засумував. Почав дуже втомлюватися на роботі, та так, що коли приходив додому, дивився на мене і плакав. Хтось знає головного на татовій роботі? Скажіть йому, щоб тата не навантажували. Неправильно, коли дорослий дядько плаче. Ще він говорив, що більше не може, знову йшов, а повертався зовсім втомлений, пахло від нього неприємно. Напевно, він у мене спортсмен, бігав, а потім з калюжі пив. Круто ж я про калюжу придумав, смішно?

Одного разу я вже майже спав, але чув, як бабуся кричала на тата, що пора забути, відпустити, що є я. А він ревів, майже як Анька з другого поверху, вона у дворі у нас головна плакса. У тому, що тато плаче, точно винна робота. Значить, він працьовитий. І веселий був, до того. як мама поїхала. Ми з ним зібрали майже повну колекцію трансформерів і супергероїв, чий ще тато так може?

Потім бабуся повела мене в садок. Я всю дорогу казав, що мені і вдома добре. Але бабуся вперта, хоч і добра. У садку мені не сподобалося. По-перше,Льош там багато, а має бути один, це я. По-друге, дівчата. Я не проти дівчат, але вони дурненькі. Ниють, викаблучуються, банти на голові носять. Ось ви носите? І я ні. Але гірша за всіх в садку Валентина Семенівна, вихователька. Чому вона бабусі подобається, не розумію, напевно, вперті одне одного люблять. Ми з татом називаємо її Тітка Бос.

У садку я найбільше дружу з Платоном, нам разом весело, а Валентина Семенівна заздрить. Одного разу сказала, що якщо не замовкнемо, вона нам язички проколе діроколом. Дірокол завжди стоїть у неї на столі. Дірка в язику – це круто, я по телеку бачив. Але, напевно, боляче, тому доводиться слухатися Тітку Боса.

На сончас у мене є ліжко. Вдома своє і тут своє, уявляєте? Ми з Платоном спимо поруч. Але взагалі не спимо, а розмовляємо про Оптимуса. Валентина Семенівна лається, що треба мовчати в ганчірочку. Не знаю, в яку, може, є спеціальна ганчірочка для мовчання, але ми не знайшли. Непощастило.

Я ось про що думаю. Тітка Бос каже, що ми не розуміємо свого щастя і якби вона мала таку можливість, вона спала б з качками. У чому прикол? Це незручно і качки щипаються, я точно знаю, був же у селі.

На полуденок в садку дають компот з ватрушкою. Ох, як же це смачно. Давайте я зараз помовчу, а ви купите собі ватрушку. Почекаю трохи.

Ну як? Я ж казав, що сподобається. Зараз ще розповім, як мене забули в садку, класна історія. Коротко кажучи, був вечір. Всіх вже забрали батьки, ми з Платоном самі залишилися. Валентина Семенівна набирала татові на мобільний, а він відключений. Подзвонила бабусі, та сказала, що хтось в’їхав на машині в стовп. Я не зрозумів, в чому там справа, але Тітка Бос заплакала, а поки вона розводила вогкість, по Платона прийшла мама. Вихователька попросила її взяти мене на ніч. Уявіть, як круто? До друга з ночівлею!

Ми сіли в машину до них. Мама Платона працює в таксі, нічого собі. Вона швидко водить, як Шумахер, і лається за кермом поганими словами. Тато Платона теж поїхав далеко, Платон думає, що в Японію, шукати секрет японського виробництва.

Квартира виявилася тісною, але було все одно весело. Ми втрьох грали в піжмурки і пили газовану воду з бульбашками, вдома у мене такої немає. Мама класна у Платона, помила мені голову і підстригли нігті, каже, якщо на ногах нігті, то на руках рукті. Оце прикол! Був дуже крутий день! Потім вона нас поклала спати і прочитала казку про Русалоньку. Як мама.

* * *

Вранці мене забрав тато. Сказав, що загубив машину. Не розумію, як можна загубити таку величезну штуку. Ще у тата на обличчі були поранення і синці. Так парився віником в лазні, що подряпав обличчя. Нерозумний якийсь тато буває, мені його іноді шкода.

Увечері до нас в гості прийшов татів кращий друг Сергій. Найголовніше, що у дядька Сергія є Чарлі! Справжня собака. Ікла величезні, як у вовка, але він мене ніколи не кусає, тільки руки лиже. Поки ми з Чарлі гралися, дорослі посварилися.

Дядько Сергій кричав: «Ти зовсім, чи що, на кого Льоху залишиш? Так не можна, живи, заради неї і нас живи».

Тато у відповідь кричав, що втішати його не треба. Вони майже не побилися в кінці, сопіли, а ми з Чарлі їх розтягували. Чарлі молодець, хапонув за одне місце обох, щоб нікому не було образливо. Потім ми втомилися, лежали на підлозі всі разом. Я сказав:

– Ви навіщо сваритеся? Погана звичка, мамі не сподобається.

– Її немає, – відповів тато.

– Кого немає? – не зрозумів я.

– Рано! – сказав дядько Сергій татові, а мені пояснив, що немає машини.

Тато точно дурненький, знайшов, через що засмучуватися. Довелося його втішати.

– Ти тільки не реви, це всього лише машина. Нову купимо. Ти у мене розумний, придумаєш щось, і дядько Сергій допоможе. Пам’ятаєш, я втратив великого Скубі-Ду? Ну так, спочатку важко, плакав щодня. Потім так вирішив: я є, а його немає. Мені тут добре, а Скубі-Ду в іншому місці добре. Нічого сумувати.

Тато міцно обнійняв мене. Вони з Сергієм мовчали і плакали, точно вам кажу, я бачив сльози. Чарлі скиглив. Двоє дорослих, і рознюнялися через машину. Потім всі з підлоги встали, тато пообіцяв Сергію постаратися і взяти себе в руки. Чарлі в ту ніч спав зі мною, який же він крутий і теплий!

* * *

Наступного дня тато прийшов по мене в садочок пішки. Притягнув велосипед, а мамі Платона – квіти, довго просив вибачення. Вони посміхалися, ми з Платоном теж. Його мама на машинах знається, відразу сказала: нічого, буває. Добре вони виглядають разом, наче наречений з нареченою…

Потім я їхав додому на велосипеді, а тато біг за мною. Я сміявся, а він чомусь і у мене просив вибачення. Дорослі всі дивні, навіть свої.

* * *

Тата наче підмінили відтоді, як вони з дядьком Сергієм посварилися і Чарлі хапнув їх за м’які місця. Тепер приходить додому раніше. Напевне, хтось поговорив з головним на роботі. Дякую! Ще ми з татом по вівторках ходимо в басейн. Він плаває як дельфін і обіцяв, що мене теж навчить. Щочетверга у нас карате, одягаємо білі кімоно і махаємося прямо до напівпритомності. Особливо татові подобається колошматити грушу, він може двадцять хвилин колошматити її без зупинки, такий злючий, вам і не снилося. А потім посміхається. Сходили вчора на китайську мову, думаємо, туди теж запишемося. Папа говорить, китайську знати корисно. Мені подобається, що там малюють каракулі, а насправді це не каракулі, а слова. І вчать їсти двома паличками, як в кіно.

* * *

Недавно у мене був дитячий корпоратив. Так тато жартома називає день народження. Я запитав, чи приїде мама, але виявилося, вона дуже зайнята в санаторії. Зате тато покликав всіх моїх друзів з садка, щоб день народження був найкращим в житті. Він дзвонив організаторам свят, клоунам, людям, які торти роблять. Каже, простіше на Місяць злітати, ніж влаштувати день народження дитині.

Бабуся розумна, запропонувала підключити маму Платона. Суперкруто все вийшло! Вони з татом швидко домовилися, все зробили, вона торт спекла з супергероєм моїм улюбленим. Чарлі прийшов, ми з ним танцювали, і з дівчатами теж. Іноді й дівчатка на щось годяться. Шкода, що мама не подзвонила. Я чекав.

* * *

Минув рік. Ми живемо вчотирьох. Я, тато, Платон і його мама. Круто мати брата-друга. Мама Платона добра. Ви б бачили, як вона одного хлопака обробила, який хотів забрати мій велик. Тато з нею після роботи не стомлюється.

Сьогодні бабуся і тато сказали, що хочуть зі мною серйозно поговорити. Я знаю, про що. Звичайно, виберу супергероя Бамблбі. Оптимус, тільки не ображайся! А коли мама приїде, я їй розповім, що татові з мамою Платона жити краще, він уже звик. Я розумний, все поясню як треба.

Олександр Бессонов

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!