Мені 25 років. Моє перше кохання. Роман, був гарним високим і статним хлопцем. Дівчата постійно задивлялися на нього. Але він нікого, крім мене, не бачив.

Але не про це історія. Ми з Ромою розбіглися. Я сумувала після розлучення, але скоро познайомилася з Ярославом, і ми обоє відчули, що ми споріднені душі, половинки цілого.

Але коли після довгого спілкування в мережі ми зустрілися в реальності, я розчаровано оцінила його зовнішність. Невисокого зросту, сивий у 32 роки. Але решта якостей – хороша. Я до цього обпеклася з ловеласом і так хвилювалася, що тепер такі траплятимуться. А з Ярославом я спокійна, між нами взаємоповага, розуміння.

Проте мені некомфортно з ним серед людей. Я соромлюся знайомити його із подругами, показувати фото. Кажу, що фотографуватись він не любить.

Найкраща моя подруга Ліза мріє з ним познайомитись. У мене завжди хлопці були всі високі, широкоплечі, а цей – сум просто.

Та я душею прив’язалася, нічого не можу вдіяти з собою. Ярославу, як я сказала, 32 роки. Він ставиться до мене з повагою, каже, що дбатиме, любитиме. Не лише каже, а й грошима допомагає. Ми будемо мандрувати разом.

Я остерігаюся, що якщо іншого шукати, мене знову будуть використовувати. А мені так потрібно, щоб мене любили! І Ярослав кохає.

Після розставання з Романом я відчула, як це, коли до тебе не ставляться трепетно, коли ти не на першому місці для людини. І ось я з Ярославом  знайшла спокій душевний, але соромлюся його зовнішності. Як мені з цим примиритися, познайомити його з близькими?

Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.