Сини п’ять років не відвідували, а як дізналися, що я квартиру збираюся племінниці відписати, прибігли!
Є у мене двоє синів, Тарас і Максим, троє онуків, дві невістки, а жила я як сирота. Зате як племінниці пообіцяла квартиру відписати, так і забігали, заметушилися. Тепер ясно, що їм від мене тільки нерухомість і треба. Коршуни.
Народилися у нас з чоловіком Тимофієм двоє синів з різницею у два роки, Тарас і Максим. Я раділа, що буде мені опора в старості. А замість рідних дітей мені племінниця Віра допомагає, ходить до мене, хоча у неї і своя сім’я є, і батьки її живі, мій брат з дружиною.
Мабуть, десь помилку ми з чоловіком допустили, неправильно дітей виростили і виховали. Поки батько був живий, вони ще хоч якось з’являлися, а як його провели в останню путь, так уже п’ять років носа і не показують.
Треба сказати, з обома синами ми живемо в одному місті. Не зовсім близько, але хвилин сорок на громадському транспорті. І Тарас, і Максим одружені, з дітьми. У мене два онуки і одна внучка, її я так і не бачила жодного разу. Самій мені їздити складно, ходжу погано, а дітей в гості не докличешся.
Я вже звикла, що на мої прохання всі тільки обіцяють, що заїдуть, допоможуть, зроблять. Сусіди залили в кухні, не сильно, але стелю перефарбувати довелося. Там роботи здоровій людині на годину. Подзвонила одному синові, другому, обидва пообіцяли, жоден з них не приїхав. Довелося людину наймати. Не за гроші прикро, а що рідні сини часу допомогти не знайшли.
Потім холодильник треба було змінити, а я в цьому не розумію ж нічого. Продавцям аби впарити щось. Попросила синів, щоб зі мною з’їздили. У відповідь отримала, що там є продавці-консультанти, вони все розкажуть. Довелося дзвонити братові, його дочка з чоловіком зі мною і їздили.
Почалося оце у світі і країні, так мої раз на місяць наберуть, запитають, як я, і заспокояться. Порад мудрих надають, щоб не ходила нікуди, користувалася доставкою, а я не вмію. Потім племінниця і навчила. Вона своїм батькам і доставку сама замовляє, і дзвонила-питала, що і як вони там.
Племінниця Віра збагнула, що я без допомоги залишилася, так сама почала телефонувати, питати, як самопочуття, чи не треба чого. Приходила, допомагала. Колия таки захворіла, сиділа зі мною, ліки носила, їжу варила. Та й просто на чай могла заскочити. Я всі свята останні роки відзначаю з братом, його дружиною та сім’єю племінниці. Мене її дочка уже бабою кличе.
Подивилася я, подумала, та й вирішила, квартиру свою підписати племінниці Вірі. дарчу на неї зробити. Вона за мною ходить, вона мені допомагає, нічого не просить, а я ось так їй віддячу. Добром за добро. Думаю, не зайвою квартира буде.
Коли зібралася папери оформляти, син Тарас старший подзвонив, запитав, чим займаюся, ну я і сказала, куди збираюся, без задньої думки. Він три рази перепитав. Потім сваритися почав, що я хто зна що творю, я його вислухала, але рішення свого не змінила.
Увечері до мене вперше за п’ять років приїхали обоє синів. З тортиком, навіть внучку привезли! А привід був – квартира, заявилися мене переконували, що я ось племінниці квартиру відпишу, а Віра мене вижене. І що так робити непорядно, бо у мене є діти і внуки, а я якійсь сторонній жінці майно відписую.
Послухала я, подивилася на них, подякувала за мудрі поради, але сказала, що все одно зроблю по-своєму.
Образилися вони на мене, пішли, дверима грюкнули. Пообіцяли, що я онуків не побачу і на їхню допомогу можу не розраховувати.
Я, сини, на вашу допомогу вже і не розраховувала. Приїхати раз в п’ять років зволили тільки тоді, коли квартиру втратити злякалися.
Нехай у них там і у їхніх діток все буде добре, а я квартиру оформлю на племінницю. Виселить Віра мене на вулицю, значить, доля моя така. Але щось я в це не вірю, хороша вона дитина.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
