Є в мене дружина, у дружини – сестра, у сестри – син, а у сина – нічогісінько. Майже одразу після народження сина батько від них пішов, і сенсом життя жінкиної сестри Люди стало перемивання всіх принад нової дружини свого колишнього та оплакування своєї гіркої долі.
Виховання Людиного сина зводилося до постійних підкреслювань його недалекості: весь у тата, казала Люда.
Однак, коли я в його 8 років дозволив собі зробити зауваження хлопчині за те, що він прямим текстом бабусі вказав певний напрямок на прохання допомогти з дрібницею якоюсь, була ціла сцена з обійманням біднесенького синочка, цілуванням його у всі місця, слізними обіцянками, що вона нікому не дозволить такого і заявами про те, що в неї доля гірше нікуди.
Можливо, на словах не виходить передати всю абсурдність ситуації, але я тоді дав собі слово якомога рідше перетинатися з цією сімейкою. Зовсім спілкування припинити звичайно не вийшло і в рідкісні зустрічі я спостерігав те ж саме. Мама вся у своїх проблемах, їй до сина – ніякого діла, а “розумний” він точно як татусь.
Зараз племіннику дружини 17. До школи він не ходить із 3 класу. На домашньому навчанні, причому, коли до нього приходять педагоги і вдома немає дорослих, то може запросто і не пустити, там як настрій буде.
Таблицю множення не знає досі на мою думку, причому все це не тому, що він не здатен її вивчити, а просто ну ось йому так хочеться. Ходить на прогулянки з друзями і дивиться вдома телевізор. Усе. Повернутися може о 4-й ранку, о 6-й, може зовсім не прийти ночувати, телефон вимкне або не відповідає на дзвінки. Бабуся йому нишком гроші дає, помалу, але дає.
І днями сестра дружини зателефонувала:
– Може, ти з ним поговориш якось? Будь ласка, вплинь на нього! – попросила мене Люда. Тю, одним словом.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
