Я б хотіла щось змінити, але не знаю, чи це в моїх силах…
Все життя я не отримувала достатньо любові від матері. Вона була сухою, і скупою на почуття.
Єдиним, чим вона мене веселила, це одягом, якого іноді ставало забагато і різноманітними ляльками. Коли вона купувала іграшки то казала, що дає мені те, чого не хватало в дитинстві їй.
Минули роки і я зрозуміла, що мені не потрібен одяг чи забавки, я хочу її любові.
Але так склалося, що в моєї мами мама, тобто моя бабуся, відправилася на небо, коли їй було всього два роки. У після воєнний час тато крім неї “тягнув” ще 2 дітей. Важкі часи, випробування зробили її батька витривалим і не пробивним.
Він був сухим, вимогливим, і любові не проявляв.
Тож як можна очікувати від мами іншого?
Але мені хотілося, мені хотілося, щоб вона мене обнімала, лагідно говорила, щоб ми були, як подруги.
Я не раз натякала, що хочу від неї більше уваги.
Одного разу, коли я була ще підлітком, мені приснилося, що моя мама при надії, як виявилося це означає, що мені бракує уваги матері.
Я сказала це мамі і навіть те, що означає цей сон. Я надіялася, шо щось хоч трішки зміниться, але зміни не настали.
Від того, як я це сказала, минуло багато часу. Я вже не живу з мамою, в мене своя сім’я. Ми рідко спілкуємося. Але мені важко, що ні я, ні вона, не пробуємо налагодити стосунки. Можливо, вона чекає, що я почну перша?
Але якщо чесно, я не хочу, щоб вона до мене ставилася добре, цікавилася мною через те, що я їй скажу так робити. Я б хотіла, щоб вона сама почала щось робити. Я б з радістю пішла на зустріч, але поки кроків в мою сторону нема.
Мені важко від того, що я розумію, що колись її не стане, а я так за все життя і не спробувала мати з нею хороші стосунки.
Мені лячно, сумніви їдять з двох сторін.
Що б ви порадили мені? Чи варто спробувати з нею поладнати чи це вже запізно?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- Свого сина Галина Петрівна не виховувала. Принесла “в подолі” і віддала своїй мамі. Мій чоловік виріс такою чудовою людиною завдяки бабусі. Дай Бог їй здоров’я. І коли в нас народилася дитинка, свекруха, яка вела не дуже гарне життя, почала мене вчити, як виховувати Миколку. Бо бачте, він мені колись на голову вилізе. – Надто сильно ти про нього піклуєшся. Самостійним він ніколи не стане!
- До сина на ювілей з пустими руками я не йшла. В невістки маленька дитина, і вона відразу ж попередила, що всю гостину вона буде замовляти. Ну, думаю, скільки там тих суш в коробочці. Я стала ні світ ні зоря, котлет насмажила, олів’є приготувала, огірки і помідори вквасилися. – Ви сідайте на диван! З хвилини на хвилину має доставка під’їхати. – Та чого чекати! В мене все є. – Я давай витягати продукцію з сумки. Я ж і подумати не могла, що невістка так на це відреагує. Відтепер буду на гостину до них йти, як пані: телефон в сумочку і все!
- Свекруха моя знову умудрилася вчудити! Ну скільки пояснювали, просили людину – все одно своє гне. Ось і зараз. Але вона весь час забуває про це прохання, ну або навіть абсолютно свідомо ігнорить його. Притягла дитині розумний телефон, який, само собою, у малого вже є
- Оскільки у нього за містом невелике господарство, є живність – коза. кури-качки – та город, його дні з коханою жінкою мають бути дуже насиченими. Підйом із самого ранку. Потім робота. Догляд за тваринами та майбутнім урожаєм. Неспішно, без фанатизму. Але щоб аж до обіду. Потім невелика перерва й знову працювати – все, як у наших предків. Вони роботи не боялися і жили сто років. Моя квартира в центрі Луцька йому як п’яте колесо
- Учора моя невістка Олена мала 36 років. Та я поїхала у місто до дітей на два дні раніше – щоб усе їй допомогти, разом приготувати всілякої домашньої смакоти – голубців, завиванців, холодцю, перців нафарширувати, торт спекти, млинців з сиром солодких . Привезла з села всього свого – курку, качку свої, свининки на холодець купила в сусідів, яєць – теж своїх, мочка і сиру, тільки зробила. Ну й овочів-фруктіва, само собою. Ледве доперла все маршруткою! А сьогодні вже поїхала зранку додому, наплакалася всю дорогу і заспокоїтися не можу – ну так прикро! Ну хіба так можна??? Все запхала в холодильник і не глянула. А відмітили – просто сором