fbpx
життєві історії
Єлизавета працювала на цій ділянці педіатром зовсім недавно. Вона тільки-тільки закінчила інститут, навчалася на бюджетному і тому потрапила в це невелике містечко за розподілом. Одного разу вона прийшла на виклик до чотирирічного хлопчика. Зустрів його батько. Єлизавета ще тоді подумала, а де його мати? Малюк так сильно хворий, а її поруч немає. Дитина, в температурному маренні, коли Ліза оглядала його, раптом відкрив очі і сказав: “Тьотю, я бачу, ви хороша, одружіться з татом. А то він пропаде зовсім”

Єлизавета працювала на цій ділянці педіатром зовсім недавно. Вона тільки-тільки закінчила інститут, навчалася на бюджетному і тому потрапила в це невелике містечко за розподілом.

Молодому спеціалісту щиро зраділи – з лікарями в будь-якій лікарні і поліклініці сутужно, а вже в маленьких містечках… Так, і не дивлячись на свій вік і невелика кількість досвіду, Ліза проявила себе професіоналом.

Їй, що виросла в столиці, чомусь подобалося жити в цьому містечку. Її подобався неспішний хід протікає в ньому життя, різнокаліберні жителі, які особливо не парилися у що одягатися і не задирали так носи, як люди в місті. Тут хотілося філософствувати, гуляти по брудних вулицях і глибоко вдихати повітря.

Але тут була ще й робота, яку потрібно було виконувати якісно, ​​втім, інакше Ліза не вміла.

Стояв оманливий березень, дітей та дорослих косив підступний грип, і роботи у лікарів помітно додалося. Ліза ходила по викликам, брала в кабінеті – кожен день був насиченим, нудьгувати було ніколи.

Одного разу вона прийшла на виклик до чотирирічного хлопчика. У того була висока температура. Зустрів лікаря його батько. Єлизавета ще тоді подумала, а де його мати? Малюк так сильно хворий, а її поруч немає.

Дитина, в температурному маренні, коли Ліза оглядала його, раптом відкрив очі і сказав: “Тьотю, я бачу, ви хороша, одружіться з татом. А то він пропаде зовсім”.

Жінка була здивована, але вигляду не подала.

На кухні, коли Єлизавета виписувала потрібні ліки, батько хлопчика попросив вибачити йому його слова. “Антошка просто жіночої ласки не вистачає, ось він на вас і накинувся, я його один виховую”, – виправдовувався він. Ліза сказала, що все розуміє і щоб він не хвилювався.

Коли дівчина виходила з під’їзду, її покликали бабульки на лавочці. “Дочка, як там Антошка?” – запитали вони у Лізи. “Видужає”, – відповіла та. “Бідна дитина, – нарікали завсідники під’їзних крамничок, – без матері ж зростає.

Батько, звичайно, молодець, піклується про нього добре, з останніх сил рветься та мамку не заміниш. Ех, Людка, погналася за мужиком, а про сина забула зовсім. Як можна було дитину власну кинути… ”

Так Ліза дізналася, що Антошкина мати залишила його чоловікові і полетіла на пошуки жіночого щастя.

За правилами, якщо дитина хворіє, то кожен день на дому відвідують тільки дітей до року. Все решта лікуються батьками до чергового відвідування поліклініки. Але Ліза чомусь прийшла до Антошки знову на наступний день.

Хлопчику стало трохи легше. І, хоча бачив він жінку в останній раз в температурі, Лізу він чомусь одразу впізнав. Хитається, слабкою ходою пройшов на кухню і запросив її пити чай.

Його батько тільки знизував плечима, мовляв, такий ось він у мене самостійний. Ліза швидко прийняла правила гри і зверталася до Антошки… прошу, Антону Олександровичу, як до дорослого.

Позбавлені жіночого товариства великий і маленький мужички слухали кожне слово розвеселити Лізи. А їй просто було добре поруч з ними. І для себе вона зрозуміла ще з ранку – завтра вона знову прийде сюди, і плювати їй на всі правила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page