Єва щосили потрясла іграшкою перед двомісячною донькою і та замовкла, дивлячись на незрозумілий брязкітний предмет.
– Ну ось, а ти кричати, – задоволено зауважила Єва.
Вона поклала маля в коляску і підвісила над нею брязкальце. Постоявши-посюсюкавши, дівчина відійшла навшпиньки від коляски і малютка Маріанна негайно залилася плачем.
У двері кімнати тут же постукала Алла Вікторівна.
– Вона що, чатує під дверима?! Ну неможливо так жити! — розлютилася Єва.
– Єво, йдемо снідати, я приготувала кашу, — холодно запросила жінка до столу невістку.
Єва демонстративно залишила дочку, що реве в колясці, і промарширувала на кухню. Вона зголодніла. Втомилася.
Їй важко без допомоги тут, у чужій квартирі, із лютою свекрухою, де її кинув черствий чоловік-трудоголік.
«Добре Стасу! Сидить собі на своїй роботі допізна, креслення свої малює, а мені тут вовтузись і на його маман милуйся!» — похмуро подумала молода мати Єва.
Бабуся, поки невістка снідає, залишилася в кімнаті, качати коляску.
Маріанна продовжувала плакати, як тільки жінка не захитувала її і тоді Алла взяла внучку на руки. Внучка, відчувши обійми, заспокоїлася і перестала плакати, але в дверях тут же встала невістка Єва.
– Алло Вікторівно! Ми ж домовлялися з вами, що ви більше не привчатимете Маріанну до рук! Це ви її розбалували, а мені тепер доводиться з нею мучитися! — тихо, але люто промовила Єва.
– А тобі не шкода дитини? — крижаним голосом поцікавилася у дівчини свекруха, — Маріанна півтори години кричить, не перестаючи! Напевно, треба займатися дитиною, а не в соцмережах сидіти?
— Я шкодую лише про те, що я погодилася жити з вами! – прошипіла Єва.
Алла Вікторівна пропустила невісткині слова повз вуха, притиснувши до себе внучку і поцілувавши її в лобик.
— А репетувала лялька тому, що мені доводиться відучувати її від рук. Покричала б день, відвикла б, але ні, ви знову і знову порушуєте мої способи виховання! – спробувала переконати нерозумну бабусю Єва.
Вона втекла на кухню, щільно зачинила двері і почала їсти кашу.
Пригорілу, несмачну. Сльози дівчини капали у тарілку, пальці звично набирали рятівний мамин номер.
Клавдія Микитівна жувала котлету і сміялася, дивлячись телевізор. Задзвонив телефон.
— М-м-м, дочко, — промимрив жінка з набитим ротом.
— Так, дочко?
Відповіддю їй був довгий несамовитий схлип, сповнений прикрості, безвиході та розпачу.
– Ма-ам! — приглушеним голосом, з підвиванням, проридала дочка в трубку, захлинаючись сльозами.
– Що? Що трапилося?! — злякалася жінка.
Клавдія Микитів зіскочила з дивана, підбігла до чоловіка, що розгадував біля столу сканворд і тицьнула його в спину кулаком, виразно хитнувши головою у бік телевізора.
Чоловік одразу зменшив звук і мати змогла видихнути в трубку:
— Що, дочко? З Маріанною щось?! Говори!
Єва на іншому кінці дроту від душі наплакалася і нарешті зашепотіла.
— Знову ВОНА! Мама, вона… вона… Вона Маріанну спеціа-ально, на зло мені в руках тисає! І кашу знову спеціально несмачно зварила! І ще не чує моїх прохань! Ні в яку! Ігнорує! Ну ось як мені все це терпіти? Я так більше не можу! Все мені на зло!
Клавдія Микитівна випросталась і почала нервово вистукувати пальцями дріб по столу.
– Так. Зберися! Не смій показувати їй, що ти пригнічена! Зараз поїсти і знаєш що? Приспай Маріанну та йди прогуляйся. До подружки в гості сходи. Нігті зроби собі, вії. Як грошей нема? А чоловік на що?
Тоді просто погуляй, надивися собі в магазинах шмоточки, (потім купиш, коли гроші з’являться). Вимагай з чоловіка, щоб після кожного походу в магазин брав ще й банки з дитячим харчуванням!
– Ах, не ходіть? Тоді напоїть разок малюка магазинним молоком з пакета. Твоя лікарка-свекруха не витерпить такого і сама купить їй харчування, я певна! У неї грошей на онучку вистачить! Це її онука, повинна допомагати!
І нічого з дитиною не станеться, якщо звичайним молоком нагодувати. Ти в мене на коров’ячому взагалі виросла!
Про себе треба насамперед думати! Ти отак намучилась, поки дитину виношувала, заради того, щоб батьки та Стасик з малюком гралися! Їм-то іграшка, а тобі – безсонні ночі та памперси!
Єва нервово копирсалася рукою у волоссі, відколупуючи там щось і розглядаючи це у волоссі.
— Ні, мамо, я вирішила, що треба переїжджати. Не можу я тут більше жити, у вовчій зграї. Я вже навіть квартиру недорого знайшла.. От би взагалі своє особисте житло купити! Я посиділа порахувала і прикинула: ось дивись, мамо, якщо ти пів-пенсії відкладатимеш, плюс умовиш їх нам допомагати, то можна спробувати взяти в іпотеку…
– Доню! – Перебила Єву мати, – У тебе дитина маленька, ЯКА ІПОТЕКА може бути?! Слухай уважно, дурненька. У твоїх свекрух — велика квартира. Пенсію одержують обоє. Плюс свекруха ще й працює.
Чого вони сидять, я б на їхньому місці давно переїхала і звільнила б вам, молодим, житлоплощу! Ти глянь на це з іншого боку: Стас у них єдиний син.
Так от, по-суті: це не ти в них живеш, а вони живуть у тебе! — потрясла вказівним пальцем у повітрі далекоглядна Клавдія Микитівна. — Бо хатка все одно врешті-решт Стасу дістанеться. Ось.
Тож думай в іншому ключі: ти — майбутня господарка цієї квартири. Ти. Якщо виявиться, що ні, то ніколи не пізно Стаса та Маріанночку від них відвернути.
Тому доїдай, витирай сльози та посміхайся в обличчя цій. І пам’ятай: мама поряд, мама допоможе! Успіху донечко.
Ксенія Микитівна відключила телефон і злісно обрушила його на стіл.
– Так. Родичка там зовсім озвіріла. Доведеться мені до неї в гості навідатися, — похмуро сказала вона, дивлячись на притихлого чоловіка.
Єва зробила все так, чому мама її навчила: залишила дочку на свекруху і пішла гуляти. У Єви тут у місті була подружка Світлана, ось з нею Єва і пішла гуляти. У Світлани, на відміну від Єви немає ні чоловіка, ні дітей, тому красуні засіли у Світлани вдома.
— Тобі добре, подруго, ти в академічну відпустку пішла, а мене відрахували за прогули, — поскаржилася Єві Світлана.
– Але! — Світлана посміхнулася подружці і підморгнула. — Я не шкодую, що покинула універ. Зате я закінчила курси і тепер нарощую вії, штампую дівчаткам брівки і роблю нігтики! Хочеш, тобі зроблю манікюр?
Читайте також: Так чого ти? Ще подругою називаєшся! Ну, виручи, хай Максим з Олею поживуть, придивляться, я вже не знаю, що з ним робити!
Єва повернулася додому тільки у ночі, відчуваючи, що побачить розлючену, змилену свекруху, але в будинку було на диво тихо.
Чоловік Стас спав. У ліжечку тихо сопіла Маріанна, жуючи пустушку. У спальні було прибрано, чисто, на кухні в холодильнику — приготували їжу в каструльках: перше, друге і навіть солодкий пиріг!
Ніхто й слова Єві не сказав, а на ранок (у чоловіка був вихідний), Стас усміхнувся дружині:
— За весь час нормально відпочив і поспав учора. Ти в подруги була? Добре, що додумалася розвіятися. Маріанка без тебе – спокійна-спокійна була! Мама її спеціальною адаптованою сумішшю вчора погодувала, ну ти ж знаєш, мама лікар, вона знає, як з дітьми поводитися.
Єва стала дибки.
– Як вона посміла приймати таке рішення без мене? Може, я годувати хочу, а твоя мати доньку і до сумішей виходить привчила, і до пустушки. Нормально, так? Ось нехай тепер сама цю суміш купує! А в мене грошей немає на таке пустощі!
Стас глянув на Єву спокійно і незворушно промовив:
— Мати одразу 8 пачок суміші накупила, сказала, якщо треба буде, вона з пенсії ще набере, так що не переживай.
Стас поцілував дружину і вийшов. Єва посиділа з кривим лицем і похмуро пробурчала:
— Ось кобра, га? Все по-своєму робить! Терміново треба переїжджати!
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
