Їй 67 років, живе зі своєю молодшою дочкою та онуком у місті. Моя сестра добре заробляє і могла б утримувати маму, не претендуючи на її пенсію.
Після того, як матері призначили пенсію, вона ще трохи працювала на ринку продавцем. Їй подобалося.
Не так сама торгівля, як спілкування з людьми. З’явилися постійні покупці, котрі приходили саме до неї.
А мама кожен вид консервів купувала на пробу і потім розповідала покупцям, що і як, щось рекомендувала, а щось не радила.
На той час був ще живий тато, він теж працював. Мама могла б і не працювати, їм вистачало на життя. Потім тата не стало, мама якось швидко здала в галузі здоров’я, стало важко ходити на роботу, почалися болячки.
Мама звільнилася і почала сидіти вдома. Ось тут і почалося. Якщо раніше вона на щось не звертала увагу, то всі дрібниці побутові стали зачіпкою для сварок.
Маму стало все дратувати, все робилося не по її, як то кажуть, не так свистиш не так літаєш. Хто б не зробив усе не так.
Почалися постійні чвари з сестрою, обидві дзвонять мені і скаржаться один на одного. А я як між небом і землею, мені і маму шкода до безумства і сестру я можу зрозуміти. Дійшло до того, що сестра з чоловіком розійшлася, просто не витримав чоловіка.
100 разів намагалися роз’їхатися, але мама в останній момент говорила, що гроші витрачати на орендовану квартиру, як-небудь. І потім все по-новому. В голову якась дурниця лізла, що ніби ми з сестрою її не хочемо бачити і що вона нам не потрібна, що ми її не любимо, що вона тільки всім заважає і таке інше…
Найгірше, що моя мама нічим не захоплюється, їй нічого не хочеться. Ми вже всяко, давай у басейн ходи-ні! йди в парку геть жінки з палками ходять, все купимо – ні! Давай дачу купимо – ні! Давай у клуб ходи, там бабці пісні співають – ні! Може заміж підеш — навідріз ні! Ми з сестрою просто вже не знали, що робити.
І тут мамі запропонували роботу — торгувати газетами на ринку, зарплатню копійки, але вона погодилася. Відразу все змінилося!
Тепер є справа, прагнення. Їй дуже подобається, її місце знаходиться поруч із входом і вона як королевна все бачить і вона сама у всіх на очах. Почала купувати вбрання, випросила у сестри помаду, почала робити стрижку і навіть підфарбувала брови. В очах з’явився блиск. Інша справа.
Але з роками здоров’я не додається та й сімейна проблема — тиск — дається взнаки щодня, а якщо зміна погоди, то зовсім погано.
Часто скаржиться, що вранці важко, таблетки їсть жменями. Але що дивно, щойно приходить на роботу, поступово все змінюється, настрій покращується. Народ до неї валом валить.
Навіть господар (мамі не подобається це слово, вона кличе його начальник) і чути не хоче, щоби мама звільнилася. Подарунки дарує їй на всі свята, на день народження. А замінити кимось, там взагалі біда.
У неї ноги не ходять, вона на роботу таксі їздить. Працює мало не в мінус, але аби вдома не сидіти. Аби до народу, до людей, поговорити, поспілкуватися.
Але у мами виручка така на копійчаних газетах, що деяким продавцям на ринку і не снилася. А як вона розповідає про своїх покупців, ті теж йдуть до неї поговорити поспілкуватись.
Чоловіки там підморгують, жінки на онуків поскаржаться.
Так день минає, надвечір приїде з роботи втомлена і їй уже нема ніякої справи до всякої побутової дрібниці.
Зараз почала частіше згадувати у розмові, що звільнятиметься, важко. Ми з сестрою взялися за голову. Як ми зрозуміли, нашій мамі потрібна робота.
Інакше знову розпочнеться з нервами, суперечками, а від них хвороб ще більше. Тому ми наполягаємо, щоб мама працювала. Не через гроші. Просто, щоб хоч чимось займалася.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
