Майже два роки знадобилося, щоб Діма з побутового хлопця перетворився на цілком пристойного домогосподаря.
– Настя! Знімай взуття на килимку! Я підлогу мив! — почувши цю фразу вперше, я здивувалася: поки побут вела я, Діму такі дрібниці не цікавили.
На кухні є сушарка для столових приладів. В якій вилки-ложки та лопатки-пензлики повинні стояти в різних відділах. Якщо я мию посуд, боронь мене всі засунути ложечку не туди: Діма відразу тут, як тут.
– Настя! Невже так важко запам’ятати, де ложки? Бачиш, усе розкладено! — починає голосити чоловік.
У такі моменти він стає схожим на свою матінку: та теж любитель причепитися, все їй не так.
Перші роки шлюбу я згадую із жахом. Ніна Вікторівна жила через дорогу від нас і не давала нам спокою.
Не знаю яким дивом, але Діма відвоював ключі від нашої квартири. Що не заважало Ніні Вікторівні годинами сидіти у нас під дверима, чекаючи моменту, коли хтось із нас прийде додому.
Я не так мила підлогу: треба хрест-навхрест. Я не так готувала: треба без солі та на пару. Я навіть унітаз мила неправильно, з її погляду.
Чоловіка, який одружився з Ніною Вікторівною і забрав її в інше місто, я готова була носити на руках. Ми з Дімою допомогли з оплатою весілля — аби немолоді молодята були щасливі подалі від нас.
Повернення розведеної свекрухи стало жахом: вона поплакалася, що продала свою квартиру і вклалася у бізнес обранця.
Мабуть, що той прогорів. Разом із грошима закінчилося і кохання, що стало приводом для розлучення та повернення до сина. Причому вона так і сказала: повернулася від чоловіка до Діми.
Ми маємо сина, з яким Діма сидить у декреті. У державний садок восени, з приватним не склалося.
І коли Ніна Вікторівна повернулася, я працювала сама, а вони втрьох були вдома цілими днями. Чоловік при дитині, його мати – у пошуках роботи та гулянках з подружками.
У перший же день нашій квартирі було влаштовано ревізію: все лежить не на своїх місцях, вікна треба відмити, килим — викинути, разом із кішкою. Все вимовлялося мені, як господині, яка зобов’язана зберігати сімейне вогнище в прийнятному стані.
Діма, слухаючи претензії матері, що тільки-но приїхала, хмурився все більше і більше. Чоловік пишається порядком, смачною їжею. Як не пишатися, якщо все зроблено своїми ручками?
Від великодушної пропозиції — Ніна Вікторівна сидить із онуком, а Діма на роботу — чоловік відмовився. Йому видніше, чи можна довірити дитину цій жінці.
Знаєте, якби в декреті сиділа я, то Ніна Вікторівна б у нас загостилася. Діма поблажливо ставився б до того, як би жилося мені з його мамою під одним дахом.
А сам він терпіти причіпки не став: уже через два тижні вона була працевлаштована і відправлена додому. А щоб не оплачувати їй орендовану квартиру, Діма домовився зі своєю бабусею про те, що його мама житиме з нею.
Я щаслива: моя свекруха живе у своєї свекрухи. Вчиться ходити по струнці, не нічого не говорить і зважати на чужі правила.
Вибір у неї невеликий: до нас жити її Діма не пустить, йому двох тижнів вистачило наодинці з мамою, а якщо Дімкіна бабуся виселить Ніну Вікторівну, то їй доведеться розщедрюватися на оренду.
За все у житті треба платити. Позбавилася квартири? Податок на дурість. Живе зі свекрухою, у її віці? Нічого було в нас удома все критикувати, поводилася б нормально, Діма б її гнати не став.
Дзвінки зі скаргами – музика для моїх вух. Може, це й неправильно, але я нічого не можу з собою вдіяти. Карма, відплата, що посіяла – називайте це як хочете.
З останнього: бабуся Діми відлупцювала її віником. А знаєте за що? Ніна Вікторівна притягла до квартири матері нового чоловіка! Як вам?
Бабулі дев’ятий десяток. Господи, хай вона ще стільки ж проживе!
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
