fbpx
життєві історії
З бабусею ми попрощалися з усіма почестями. Того дня прибули всі її діти, онуки та правнуки. А вже після сорокового дня ми з чоловіком стали розбирати її речі. Добрі, вирішили віддати нужденним, все інше – просто викинути. Та в одному пакуночку я помітила дивний клаптик паперу. Глянувши один на одного, ми стали читати

З бабусею ми попрощалися з усіма почестями. Того дня прибули всі її діти, онуки та правнуки. А вже після сорокового дня ми з чоловіком стали розбирати її речі. Добрі, вирішили віддати нужденним, все інше – просто викинути. Та в одному пакуночку я помітила дивний клаптик паперу. Глянувши один на одного, ми стали читати.

Моя свекруха Ганна Дмитрівна мама чотирьох дітей. Найстаршим є мій Артем. Його постійно залишали вдома за головного, щоб він стежив за молодшими сестрами та братом.

Свого батька Артем так і не знає, бо мати привела його на світ на той момент, коли лише у вісімнадцять років починала зустрічатися з хлопцями. Всі інші з’явилися на світ, коли свекруха вийшла заміж за досить впливового чоловіка, який прийняв її з маленькою дитиною. Вітчим Артема завжди його приймав за свого сина, до всіх дітей він намагався ставитися однаково.

Вся сім’я була забезпечена гарним одягом, технікою та дитячими іграшками. Але чомусь саме мати мого чоловіка постійно говорила старшому синові про те, що не любить його і хотіла б повернутися назад, щоб не зробити цієї помилки, що старший син взагалі зайвий у сім’ї. Але я знала свого чоловіка і він ніколи не намагався полаятися з мамою, а навпаки, у всьому їй догоджав та слухався її.

Маленькі діти, у свою чергу, брали приклад з їхньої матері, тому могли ображати старшого брата вже у п’ять років і проганяти з їхньої кімнати. Сестри з братом постійно жартували з Артема і всіляко намагалися довести його до сліз. Тому після весілля я зрозуміла, що мій чоловік добре відгукувався лише про вітчима, тому що ця людина його по-справжньому любила, а рідна мати зовсім не виявляла жодної уваги.

У момент нашого знайомства з матір’ю чоловіка я зрозуміла, наскільки вона негативна жінка, тому що вона навіть не захотіла зі мною познайомитися і зверталася зі мною так, ніби я для неї найнижчий шар суспільства.

Ганна Дмитрівна навіть не збиралася бажати нам щастя у шлюбі, а на весілля взагалі відмовилася приходити, але вітчим Артема прийшов і був щиро щасливий за нас. Але буквально через чотири роки, коли ми вже самостійно з чоловіком винаймали квартиру і майже не спілкувалися з його сім’єю, дізналися, що свекра не стало. Цікаво, що він за два місяці до свого відходу ще встиг переписати заповіт.

У результаті в заповіті було написано, що свекор кожній своїй дитині, навіть Артему, придбав заздалегідь квартири двокімнатні, а дружині залишив їх спільний будинок. Свій бізнес він вирішив передати саме нерідному синові. Вся сім’я мого чоловіка, як це побачила, то почала обурюватися, адже мій чоловік йому навіть ніким не був.

Зрештою Ганна Дмитрівна заявила, що їй взагалі не хочеться доглядати матір свекра, тому вона вирішила її перенаправити до нас, раз її чоловік так сильно полюбив Артема, що навіть свій бізнес віддав йому.

Всі відмовилися від старенької бабусі, бо нікому не хотілося зайвого клопоту зі старенькою, яка навіть вже не ходила. У результаті вона переїхала до нашого будинку. Ця бабуся була дуже ображена на решту трьох онуків, адже вони були для неї рідними, а в результаті вона почала жити у Артема.

Але бабуся подякувала йому і сказала, що решта просто мають поганий характер, а Артем правильно вихований, тому її син і хотів, щоб компанія дісталася саме нерідній дитині. Спочатку ніхто навіть не знав про те, що бізнес буде переписаний на матір свекра, тому всі швидко відмовилися від неї, але вони були дуже здивовані, що тепер тільки вона могла вирішувати, кому дістанеться компанія. З того моменту всі відразу захотіли забрати бабусю жити до себе, але було пізно.

Всі на нас образилися, тому що досі вважали, що компанія моєму чоловікові дісталася нечесно і він взагалі ніяким чином її не міг заслужити. Матері чоловіка залишалося жити теж недовго, тому що у неї вже вік був немолодий і після відходу ми почали весь її одяг з речами складати в пакети, щоб потім викинути, але раптом мені кинувся в очі листок, а там було написано:

“Мам, мені залишилося жити не дуже довго, тому тобі доведеться переїхати до когось із моїх дітей. Але я особисто підозрюю, що ніхто, крім мого нерідного сина, не захоче тебе приймати, тому одразу збирай речі та розраховуй тільки на Артема”.

Фото ілюстративне