fbpx

З братом Андрієм влаштували батька в пансіонат для людей похилого віку. Вся сім’я заявляє, що ми просто його позбулися, і відвернулися від нас. Та я поясню. Рідня кривить губи і голосить, які ж ми такі-сякі, раз рідного тата сплавили в притулок. Тільки пансіонат – не притулок і йому там однозначно краще, а нам спокійніше

Зі мною і братом пересварилася вся рідня, бо півроку тому ми вирішили влаштувати батька в пансіонат для людей похилого віку. Рідня кривить губи і голосить, які ж ми такі-сякі, раз рідного тата сплавили в притулок. Тільки пансіонат – не притулок і йому там однозначно краще, а нам спокійніше.

Ми з братом давно живемо окремо від батьків. Допомагали, приїжджали, відвідували, але жили окремо. У брата Андрія своя сім’я, вони зараз чекають на другу дитину, у мене теж чоловік і дитина. В гості до батьків їздили часто, дітей відправляли з ними на дачу влітку. Але батьки, на жаль, не молодіють.

У тата з мамою була велика різниця у віці – близько двадцяти років. Батькові зараз вісімдесят одна рік. Поки мама була жива, він тримався молодцем, не можна було й подумати, що у них така різниця. Але два роки тому мама пішла з життя і батько залишився сам.

За цей час він дуже здав. Втратив інтерес до життя, перестав стежити за здоров’ям. Доводилося їздити до нього щодня, щоб контролювати прийом ліків. Їздили ми з Андрієм по черзі. Характер у нього теж зіпсувався, тому міг і на поріг не пустити, якщо не в настої. Кілька разів ми мало двері не ламали, оскільки тато два дні слухавки не піднімав, двері не відкривав, сусіди його не бачили.

У нас з братом добрі стосунки, тому проблем у догляді за батьком в матеріальному плані або фізичному не було – все ділили порівну без образ і розмов. Його дружина і мій чоловік теж в цьому брали участь. Думали, що пройде час, тато трохи оговтається від втрати і йому покращає, буде займатися онуками, садочком, знайде інтерес до життя. Але ставало гірше.

Близько півроку тому батько почав заговорюватися. Міг почати розмовляти про маму так, ніби вона в магазин вийшла або взагалі в сусідній кімнаті, іноді не пам’ятав, який рік. Ми кинулися по спеціалістах, ті призначили препарати, але попередили, що буде ставати тільки гірше, це вікові зміни, які можна уповільнити, згладити, але не зупинити.

Ми з Андрієм порадилися і вирішили, що батько буде жити у мене, а брат допомагати грошима і руками, якщо треба. Але батько вперся, що нікуди не поїде зі свого будинку. Посварився з нами так, що довелося викликати швидку, трохи себе не довів.

Тоді ми відступили, насильно його було не переселити, та й лікарі радили не нервувати. А ситуація погіршувалася, він став гірше ходити. Також він почав йти з дому, а потім не міг знайти зворотну дорогу. Це вже просто ставало небезпечним.

Одна справа – стежити за людиною в здоровій пам’яті або яка хоч і заговорюється, але нешкідлива, а інша справа – жити разом з людиною, яка втрачає пам’ять і може просто піти і загубитися. Тоді ми з братом почали шукати пансіонат, де за літніми людьми цілодобовий догляд і контроль.

Вибирали заклад ми довго, в кожен центр або пансіонат їздили особисто, читали відгуки, розмовляли з персоналом. Нарешті вибрали місце, яке нас повністю влаштувало по спектру послуг, розташуванню, умовам і ціною. Так, грошей це коштує пристойно, але воно явно того варте. В послуги входить і дозвілля, і медичний нагляд, і всякі активності на зразок басейну, прогулянок в лісі, розмов з психологом. Загалом, татові там має бути добре.

Привезли туди батька, відвідували перший час щодня, дивилися за його станом. А стан покращився! Він перестав так надовго випадати з реальності, довше міг підтримувати розмову. За його власними словами, йому там подобалося. У нього з’явилися приятелі, з якими він там грає в шахи і лає телевізор.

Ми видихнули, якщо чесно. Тепер ми були впевнені, що він вчасно п’є ліки, не загубиться, його не пограбують на вулиці і не зіб’є машина. Але серед рідні ми тепер останні…

Всі вважають, що ми відправили тата в якусь богадільню, де його морять голодом і не випускають з підвалу.

Особливо на це напирає тітка, молодша батькова сестра. Вона ж і налаштовує решту рідні проти нас.

Ми з Андрієм якийсь час намагалися захищатися, щось комусь доводити, а тепер вже махнули на цю справу. Нехай думають, що їм хочеться, ми з братом знаємо правду. Тату краще в пансіонаті, а це головне. І нам спокійніше.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page