З Катею ми з дитинства дружили, жили по сусідству, були не розлий вода. І гуляли, і роботу домашню в одне одної разом робили: прибирали, прали, а вечорами лускали насіння на лавочці чи бігали на побачення, коли підросли. Я завжди допомагала Каті та підтримувала у скрутну хвилину, вона так само мене.
Коли ми закінчили школу, я вступила до університету, а вона закінчила коледж, де, як і в школі, ледве тягла навчання.
Катерина ніколи не мала бажання здобути вищу освіту, читання книг вважає марною тратою часу, тому, незважаючи на диплом, і роботу собі обрала, щоб не навантажуватися — відчергувала й додому.
Я неодноразово їй говорила, що можна знайти хорошу перспективну роботу, що ми молоді і у нашому віці з освітою є хороші шанси побудувати кар’єру, варто лише захотіти, але Катя лише відповідала, що її все влаштовує. Хоча з грошима у неї завжди були труднощі, а, якщо сказати точніше, то їх постійно не вистачало.
За іронієї долі своїх дітей у мене немає, і я стала хрещеною мамою донечки Катерини Оленки. Так я ніби мимоволі взяла на себе частину відповідальності за дівчинку на себе.
Я працюю у великій компанії, зарплата у мене пристойна, але все одно я не мільйонерка, як здається моїй подрузі. Катерина постійно жаліється, що вже не знає, на чому економити, купує найдешевші продукти. Це при тому, що майже весь одяг для Оленки купую я.
А скільки Катя в мене грошей позичала, обіцяючи все повернути «через тиждень», я вже й не пам’ятаю. Знаю, що повертати їй нема чим, тому позичаю, коли маю таку можливість, вже без надії повернення. Останньою краплею стала історія із золотим хрестиком, про яку я й хочу розповісти.
Моя хрещениця Оленка поводиться, як звичайна примхлива дитина, але подруга весь час на неї скаржиться: то вчиться погано, то не займається, як інші діти, чимось корисним. Зрештою, Катерина записала дівчинку на плавання, вирішивши, що спортсмени добре заробляють і таким чином за рахунок дочки у майбутньому вона зможе вирішити всі свої проблеми.
Я розумію, що спортивної кар’єри Оленка не зробить, а беручи участь у змаганнях, вона ще більше закинула навчання. Та подруга цього не хоче помічати, а мені шкода дитини. Вона так втокмачила в голову дочки, що попереду тільки слава та гроші, що я хвилююся, як би це все сумно не скінчилося.
Ще років п’ять тому я подарувала Катерині та похресниці красиві натільні хрестики із золота. Катя подарункам зраділа, але сказала, що нехай вони поки що полежать, бо дівчинка може загубити такий недешевий подарунок. А як підросте, мовляв, тоді його й носитиме.
Я вже й забула про це, доки не побачила, що Катерина сама носить свій золотий хрестик, а на Оленці його немає. На моє запитання Катя відповіла, що вона свій уже носить давно, а Оленці поки що його носити зарано. А потім Катерина промовилася, що свій хрестик вона десь зазубила, тому тепер носить прикрасу дочки.
Я тоді стрималася, щоб не зруйнувати добрі взаємини з найкращою подругою, але поставила Каті умову: я подарую їй на день народження дорогу прикрасу, яку вона сама обере, а золотий хрестик вона віддасть Оленці. Та й не така вона вже маленька, щоби загубити мій подарунок, їй одинадцять років і Каті потрібно довіряти своїй дитині, а не розпоряджатися моїм подарунком на свій розсуд. Питання начебто вирішили, але осад залишився. До слова, Катя захотіла нові золоті сережки собі на новий рік. Доведеться мені виконати обіцянку.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
