Мені завжди хотілося мати повноцінну родину – чоловіка і дітей. Я багато мріяла про те, як ми разом будемо щасливі і будемо радіти за кожне щонайменше досягнення наших спільних дітей і свої власні досягнення.
Адже це так дивовижно, коли ти не сома: з одного боку – опора і плече чоловіка, а з іншого – наші творіння-дітки, що приносять з кожним днем все більше і більше задоволення. Діти щасливі, коли щасливі батьки, і це не секрет!
Я росла без батька, і відсутність в моєму дитинстві сильного чоловіка позначилося на моєму майбутньому світогляді, на сприйнятті життя. І я понад усе хотіла повну сім’ю, щоб у моїх діток був люблячий тато.
Нарешті у нас з чоловіком з’явилося власне житло, після довгих поневірянь з маленькою дочкою по знімних квартирах і спільного проживання з моїми мамою і вітчимом в двокімнатній квартирі. Здавалося б, живи-радій, працюй, твори, люби!
Ми вирішили народити другу дитину, і задумали, що це неодмінно повинен бути хлопчик, ну а там, як Бог дасть. І у нас вийшло, і вийшло саме як, що обом хотілося. Коли дізналися, що буде син, щастю моєму не було меж, чоловік, здавалося, теж був несамовито радий.
Але коли я чекала синочка, у чоловіка не стало тата, і з того моменту від дуже змінився: перестав приїжджати додому, пояснюючи це своєю завантаженістю на роботі, перестав дзвонити, цікавитися нами з дочкою і майбутнім малюком, життям, допомагати матеріально.
Сказати, що мені було важко – нічого не сказати. Все протікало добре, але в якийсь момент все пішло під укіс: постійні мої сльози, недосип і нервозність позначилися на появі дитини.
В лікарні ми з сином провели набагато більше часу, ніж треба, коли все добре, аж три місяці.
З Максимом ми весь цей час спілкувалися по телефону, він все обіцяв приїхати і розповідав казки про те, що все скоро налагодиться. У пологовому я почала розуміти, що він більше ніколи не прийде! Що я сама з двома дітками. А жити якось треба. Двох дітей треба прогодувати, одягнути, взути і багато чого ще. Я в розпачі усвідомила, що залишилася сама, далеко від своїх близьких.
На щастя, до мене переїхала подруга, і ми разом почали облаштовувати наш новий побут, шукати їй роботу, щоб вона змогла нас прогодувати. Я встигла оформити всі належні мені допомоги.
У певний момент я зрозуміла, що ми не впораємося: подруга на пенсії за станом здоров’я, на роботу її не беруть, я сиджу вдома, а прожити на її пенсію і мої допомоги не можливо з такими цінами. Тут довелося забити на сполох, і що я хочу сказати – всі відгукнулися, навіть ті, від кого не очікувала. Дякую Господи, навколовиявилося так багато добрих і небайдужих людей, що навіть спочатку не вірилося!
Мені перераховували гроші, привозили продукти, одяг малюкові і для старшої, іграшки, коляски – тобто, все, що було потрібно для життя. Причому я нічого не просила, я просто озвучила, ковтаючи сльози, свою проблему, і вона стала вирішуватися швидко, навіть, скажу я вам, негайно!
Як за помахом чарівної палички, все необхідне стало само собою з’являтися. В результаті і подруга благополучно влаштувалася на підробіток у однієї моєї знайомої, а зараз вже почала працювати в іншому місці на постійній основі. Моєму синові зараз рік, доньці 12 років. Я поки що сиджу вдома, але планую у найближчий час виходити в світ, пора починати заробляти, пора і честь знати. Подруга буде сидіти з дітьми, а я – тільки вперед!
Що я хочу сказати всім, хто залився сам з дитиною або дітьми – життя триває, і виходу немає тільки з того світу. Подивіться на свою дитину, обійміть її, поцілуйте, відчуйте всю свою безмежну любов до маленької людини, яку носили під серцем 9 місяців – Ви і Ваша дитина вже сім’я, ви не самотня! Відкиньте образи і страхи, тверезо озирніться і проаналізуйте ситуацію, що склалася, і починайте діяти! Одяг, взуття та інші матеріальні цінності можна знайти без проблем на багатьох загальнодоступних ресурсах в інтернеті.
Підгузки зовсім не обов’язково купувати брендові, є маса розкручених марок, якими цілком можна користуватися. Економити доведеться навчитися, але пам’ятайте, це все тимчасово, діти швидко ростуть, не встигнете озирнутися – і садочок, а, значить можна виходити на роботу. Якщо у вас руки ростуть з правильного місця, можна почати маленький бізнес! Моя сестра, наприклад, робила заколочки дівчаткам і продавала в інтернеті, і відкрила в собі дар виготовляти шикарні тортики на замовлення, працюючи при цьому на постійній роботі.
Можна шити, в’язати, пекти, та все, на що здатні – фантазії немає меж. Вмієте гарно писати – пишіть статті та публікуйте, вмієте продавати – працюйте дистанційно з дому. Головне – бажання, а сили вам дадуть згори.
Поки сиджу вдома, багато думала, чим я можу бути корисна для цього світу? І вирішила створити сторінку у Фейсбуці, в якій зберуться однодумці і друзі, готові допомогти матерям, які залишилися з дитиною або дітьми без чоловіка. Як допомагати, запитаєте ви? Та просто: одягом, іграшками, всім, чим можливо, чому б ні? Скільки ми іноді вивозимо на дачу непотрібного або викидаємо, але, можливо, комусь це може стати в нагоді. Разом легше!
Як би не було важко, все з часом проходить, погане забувається, з’являються нові цілі та інтереси, нові люди входять в наше життя і змінюють його, тому не варто сумувати і сумувати за тим, що вже закінчилося.
Перегорнули сторінку – і почали з чистого аркуша, де на цій новій сторінці Ви і Ваші діти, а решту допишіть, доповніть і прикрасьте на свій смак. Любіть себе, любіть дітей, любіть оточуючих і будьте щасливі!
Автор: Ганна
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!